Жанна Ковба, Людяність у безодні пекла (2009) [DJVU]

Передмова (від Леоніда Фінберга)

Людяність і жорстокість... Між цими характеристиками людської поведінки - вся історія людства. З спрадавна людина нотує минуле, й світова історична бібліотека містить мільйони томів. Що нотуємо? Імена переможців та переможених, жорстокі вбивства й катування, хитрість і підступність, винаходи зброї (кожен наступний знищує дедалі більше людей), кількість жертв, зразки військового мистецтва...
У цій зафіксованій на письмі історичній пам'яті - всупереч реальним подіям - обмаль досвіду людської солідарності і жертовності. Чому? Мабуть, тому, що психологічна напруга людського вибору непоказна. Певне, й тому, що далеко не кожен, хто врятував життя іншій людині, готовий і може про це розповісти. Пригадую статтю Вадима Скуратівського про Шевченка, де автор звертає увагу, що багато трагедій людства не затрималися в пам'яті поколінь, бо в очевидців не було письма, щоб зафіксувати пережите. Дослідник згадав про аборигенів, які в лиху годину сходилися разом і голосили з розпачу. Шевченко, на його думку, чи не першим у світовій літературі пережив на собі й озвучив страждання тих, хто позбавлений голосу.
Якоюсь мірою пам'ять про людську солідарність акумулює проект ізраїльського музею «Яд Вашем» (з івриту - «Пам'ять та ім'я»), покликаний вшанувати пам'ять праведників світу. Їхня загальна кількість нині (вересень 2009 року) - 22765, зокрема з України - 2246.
За інформацією працівників «Яд Вашем», ці цифри заледве відбивають десяту частину зібраних свідчень. Решта, з огляду на різні причини, найчастіше смерть свідків чи неповноту даних, недоступна дослідникам. Гадаю, це кричуще несправедливо і варто було б ініціювати оприлюднення всього масиву зібраної інформації.
Загалом, є багато доказів того, що осмислення феномену людяності з боку сучасної цивілізації - неадекватне.
Проте є винятки з цього сумного правила. Їх небагато, особливо на пострадянському просторі, де звільнення від тоталітарних стереотипів відбувається вкрай повільно.
Книжка Жанни Ковби «Людяність у безодні пекла» - одне з перших професійних досліджень про рятування єврейського населення Галичини в роки Голокосту. На відміну від багатьох вторинних текстів, чиї автори - свідомо чи несвідомо - відтворюють радянські кліше, Жанна Ковба йде від джерел: працює з архівами й записує розповіді очевидців, по крихті визбируючи свідчення людяності. Дослідниця стверджує: під час жахливих випробувань людяність не зникла з людських взаємин. Ця книжка демонструє, що в кожній спільноті є свої кати й свої праведники. Ба більше: чимало людей за різних обставин поводяться по-різному. Науковець не визнає чорно-білої історії - реальне життя складне й багатоманітне.
Безумовно, ми свідомі, що подібне дослідження приречене на асиметричність - мільйони жертв уже ніколи не свідчитимуть про своїх катів.
Та ми добре знаємо, що один праведник може врятувати життя людини, а десятки й сотні праведників - надія людства. Згадую слова Адама Міхніка про те, що рятування євреїв місцевим населенням під час Голокосту - це емпіричний доказ існування Бога. Саме про це - пропонована книжка.Леонід Фінберг