Скрябін - Відеографія (1989 - 2013) DVDRemux / SiteRip / SatRip / TVRip / VHSRip | Pop

Історія кліпу від режисера:

Музична п’єса, на основі якої зробили кліп, називалась "Прогулянка зі смертю". Вона зразу вразила мене незвичайністю музичного простору. В ній не могли існувати звичайні люди в звичайному світі.
Я бачив ЗОНУ і залишки якихось племен, що билися за виживання. І сам світ весь вивернутий, в ньому не діють звичайні закони фізики. Все деформовано – відношення, обличчя, рухи.
Звідси народився стиль оповіді – суперзатриманий, з рухами, відзнятими зворотнім ходом плівки. Зйомочну площадку не треба було створювати – її створила Цивілізація у вигляді величезного переритого поля з павутиною трубопроводів, з котрих сочилась вода, а де-не-де бив пар. Це була фантастика.
Бачиш одиноких останніх жителів зруйнованої Планети, що ховаються в ямах і відстрілюють один одного. А дехто – останній з Розумних ходить в парі зі смертю і спостерігає, як ті, хто залишився роблять за Смерть її роботу.
З часу зйомок "Чуєш біль" минув рік. Група перебувала в кризі. Взагалі-то це було їх звичайним станом. Ростика забрили в армію. Шура ще не об’явився в групі як частина команди. На зйомки я збирав всіх, з ким працював у ті роки. Звичайно ж це постійні друзі-партнери групи: Андрій Штурма, Саша Скрябін, Ігор Яцишин і Міша, що грав майже у всіх моїх фільмах, знятих в Новояворівську.
День зйомок був важким: морозив дрібний дощ, холод. Збиралися з великим трудом. Кузьма бігав на курси автолюбителів і це заняття для нього було важливішим. Чекали його, потім дівчину, котра так і не з’явилась. Можна було відмінити, але я пам’ятав: тільки відміни на сьогодні – не зберешся ніяк завтра.
Специфіка таких проектів в тому, що їх треба робити зразу або ніколи. Це про зроблений творчий проект сперечаються, але якщо він ніколи не буде реалізований, про нього ніхто не жалітиме, крім Автора, що не відбувся. В цьому ЖАХ "геніїв, що не відбулися".
Хтось схопив паяльну лампу. З цього народився надзвичайно шикарний епізод з полум’ям. Яцишин взяв свій обріз. Стріляти більше одного разу не ризикнув: часи ще не були бандитськими.
Половина відзнятого матеріалу пішла в корзину: брак по експозиції, брак в прояві. Із залишків не ліпилась та історія, котру придумав. Залишилися лише обривки-лахміття АТМОСФЕРИ страху, переслідування, безнадії існування.
Запис з щоденника:
16.09.90:
Чорт забирай! Я зовсім не роздивився, що запланований як рядовий перегляд закінченої кінострічки, перетворився в найсправжнішу прем’єру. Андрій запросив друзів зі Львова. Тому було кому дивитися і виражати емоції… Але сумно, що я і вони – це різні плоскості існування. Що моє покоління в такому бажанні пізнавати і спілкуватися майже не існує…
Володимир Зайковський

Історія кліпу від режисера:

Найневдаліший фільм. Невдалий за технічними параметрами – при перекладі на відео неможливо що-небудь побачити. Багато темних сцен. А в сценах важливі рухи. А якщо їх не видно, то… на що дивитися?
Вже була зима. Ні про які зйомки в натурі мови не могло йти. А група знову була не проти зніматися в експериментах ЗВМ. Та й у мене набралися деякі ідеї, котрі треба було на комусь перевірити.
Мене завжди приваблювали підвали Палацу Культури як надзвичайно кіногенічне місце. Там були довгі вузькі проходи в страшну темряву. Там можна було випасти зі стінного проходу і потрапити у величезну залу з іржавими механізмами із Зони. На жаль, моя кінотехніка не могла показати цю екзотику у всій красі.
Частину сцен знімали в підвалі. На сцені Палацу Культури – решту. Музична п’єса була сильна по ритму. Всі зйомки були побудовані на спробі продублювати цей ритм відеорядом.
Короткі різкі рухи в кадрі – цей прийом був розтиражований по всьому полю відео. "Відривались" як могли: танцювали на роялі, розбивали
лампочки під напругою, грали на розбитому контрабасі і громили гітару, поливали один одного водою…
Це був сплеск хворої фантазії. Надзадача – максимально звільнитися від будь-яких умовностей і продемонструвати ЛЮБЭ перед об’єктивом камери в міміці, жестах, русі, одязі. Недосконалість знімальної техніки і подальшої обробки не дозволили в повній мірі продемонструвати ту свободу духу, котру ми набрали. В певній мірі зйомки кліпу були іншим життям для музикантів. Підготовка і процес зйомок дозволяли на рівних бути співучасниками Кузьмі та його друзям, а також підсумувати певний об’єм проробленої роботи і дозволили оцінити зроблене.
Володимир Зайковський

Історія кліпу від режисера:

Минув рік. Група, точніше Андрій, билася за своє місце під сонцем. Він мотався у Львів, завів там купу друзів. Почався певний рух на вітчизняному ринку шоу-бізнесу. Потужно набирала обороти з літа 1991 структура "Ростислав-шоу". Я, правда, ще не знав про це нічого.
Влітку 1991 року Андрій зі співтоваришами пробивається на фестиваль "Червона рута" в Запоріжжі. Тягнули і мене. Але час його проведення співпав з кіношним фестивалем і я не поїхав.
З фестивалю пригнали "в ейфорії і надіях". Це була хороша шпилька в зад. Плодовитість Андрія підскочила на кілька пунктів. Як звичайно, скидали версії нових пісень мені "інформацією до роздумів".
Якщо я не помиляюсь, то початкова п’єса "Одинокий в’язень" називалась – "Сплячий патруль". Чому поміняли шило на мило – досі думаю… тим більше, що з таким самим успіхом могли назвати "Марсіанським скороходом".
Для мене назва початково підказала тему сюжету: вестерн. Звідси і весь сценарій. Знову хтось кудись іде, і дивний світ Зони знову заставляє героя робити якісь ненормальні рухи тіла. Але ненормальні вони для нас. Герой просто знає закони Зони і відповідно реагує.
Сценарій, за звичкою, прописаний не був. Знову танцювали від фактури. Тобто: сподобалась полянка в лісі, захопив незвичайний вигляд з невисоких круч, дивне болото тут же поряд. Ось це було відправною точкою на початку роботи.
Стиль цей ніяк не веде до якісного результату. Що й доказала ця робота. Знімали в кілька прийомів: ходили з Андрієм і Либою – придивлялися до місця. Заодно проба плівки. Це були крупні плани облич, проходи, сцена – "Напад". Частина кадрів увійшли в кліп.
Потім, з Либою знімали сцени його "проїзду" по полю. Це спеціальна зйомка, яка вимагала досить багато часу. Я не хотів її проводити в день роботи з масовкою. Ну і звичайно славнозвісний "День Х". Збирали натовп, розтрясли Сашу Скрябіна на старі музичні апарати, Яцишина на барабани, захопили (вже цілеспрямовано) дзеркало і гайда в ліс, на зйомки. Добре, що він був тут поряд, у двох хвилинах ходьби від Палацу Культури.
Остання робота "чорнушного серіалу". Все ж група чекала прориву, чекала нової якості. Цього не сталося. Але я й не міг її дати. Не в моїх силах без фінансування витягувати речову якість. А групі хотілось не лабораторних робіт, а чогось вдалого, як телевізійний продукт. В котрий раз знята варіація на тему "Чуєш біль".
Це потім прийшло розуміння цінності зробленого. А тоді… ну, погрались. Непогано. Побігли далі…
Володимир Зайковський

Історія кліпу від режисера:

Чимось мене ця музика зачепила.
Я прослуховував пісні чергового альбому, переданого мені Ростиком. Шукав "кіношний" музон. Тобто той, в якому присутні емоції. Страх, переслідування, плач, сміх – в хорошій музиці це чуєш.
Такою виразною атмосферою володів "TRAIN": густий бас барабана, тривожна атмосфера шляху, відчай сутінків міських кварталів. Своєрідний міський романс навиворіт…
Зима 1993 – 94 років – похмурий період міжчасів’я.
Восени стрімко розвалилась "Ростислав-шоу".
Група "Скрябін" зосталась без апаратів і без перспектив. Повертатися назад на "Студію Лева", звідки пішли, голосно траснувши дверима?
"Студія Лева" в особі Ігоря Критовича ліпила з музикантів "матрьошку", виходячи з якихось власних розумінь про фігуру ПОП-виконавця. З проекту "Скрябін" він збирався вичленити найвдаліше – образ Андрія – Кіла. Решту… – змити в унітаз. Андрій тоді купився, підписав абсолютно кабальний контракт, продавши себе з потрухами років на десять… І заспівав свій перший поп-шлягер "На даху добре"
"Блін, яка гидота ця заливна риба…"
Тому, коли підвернулась "Ростислав-шоу" з абсолютно прикольними відношеннями, група пішла.
Отримавши кайф від вільного польоту, навряд-чи захочеться назад на «РАБоту».
І після розвалу агенції, Ростик назбирався в Москву, а Кузьма продав у Німеччині "Победу" і подумував заробити перегоном подібного антикваріату… Всім було хрєново.
Була зима, був хаос в голові і невпорядкованість у побуті…
Я приступав до планування зйомок… Який там сценарій… Є ось нова камера, є бажання спробувати у невеликому проекті…
"...Коротше, завтра знімаємо. Світильники сюди, ось тут поставимо щити з білим фоном, що залишилися після вистави, притягніть що-небудь… з чого можна робити дим перед камерою.
І… нікого завтра не чекаємо: хто спізниться, той не попадає у фільм. Що знімати – буду пояснювати завтра… Просто крупні плани, просто слова, які промовляє Андрій… Коротше, все завтра. Не морочте мені голову – вона думає про інше, а не про ваш дурнуватий кліп!"
За рік до цього знімали в подібних умовах "Коридор хористів". І знову зима і ті ж заяложені стіни підвалу. Тільки б не повторитися…
І все ж вийшло інше кіно.
Гра на контрасті чорного і білого. Посилення звукового ритму акцентами в монтажі. Вперше Кузьма проговорює в моєму кліпі слова пісні…
Монтувати я почав через місяць, коли підвернувся монтажний магнітофон на халяву… Бідність була крайня. Всі відеостудії, побудовані мною, були
розорені. Без монтажного контролера, тикаючи одним пальцем по кнопках убогого програмування, підганяв "говорючу" голову Кузьми під
фонограму.
Була пізня весна 1994 року. Ростик втік в Москву, Кузьма бігав по Німеччинах. Кліп вони побачили через рік, будучи вже холодними і непам’ятливими. Це був четвертий кліп для групи. Також це був останній кліп, знятий на кіноплівку…
Володимир Зайковський

Розмірковування режисера про серію кліпів на альбом «Хробак»:

Мова йде про колекцію з ДЕВ’ЯТИ відеокліпів на альбом "Хробак", котру так і не побачили фани групи.
Ідея виникла як бажання групи мати набір недорогих кліпів, щоб з ними можна було працювати на гастролях, "підсвічуючи" свої виступи оригінальним КІНО…
Восени 1998 року Ростик закинув мені з Києва щось, схоже на сценарій і касету з кліпами групи "Depesh mod" – з тих старих робіт кінця 80-их…
Я, як глянув на це видовище – обалдєл: стиль їхніх кліпів 88 року такий самий, як і вигляд "Чуєш біль", знятого на рік пізніше. Тобто я був тоді там, "де треба", і знімав так, "як треба"…
Отже, рання весна 1999 року. Група була в Новояворівську, я вже жив у Львові.
Через десять років після Початку знову атмосфера перших відеозйомок групи. Правда, вони вже зірки, мелькають на містечковому МТV, закінчили ось тур з "зеленими" по Україні. Отримали кілька задоволень зразу: величезні стадіони в різних містах країни, кліп, знятий дорогою командою, видання музичного альбому з божевільною рекламною підтримкою, бусик, на котрому ганяли командою…
Мікроавтобус гнав зі Львова в Новояворівськ на квартиру до Ростика. За рулем, звичайно, Кузьма. Потім зібрали команду і в полудень виїхали на зйомку.
ПОЛІГОН.
Просто захоплююче місце для зйомок "зони", якщо її відчуваєш, як фантастику братів Стругацьких.
Уявити важко величезний пустий простір, з дорогами, що ведуть в нікуди. З хижими машинами, що виникають ніби з-під землі. Зграями горбатих жуків вертольоти ховаються серед пагорбів. Закинуті командні пункти колись минулої війни. Вежі розбитих танків і спалена зруйнована церква.
І враження – в зоні кипить невидиме життя. Десь всередині. Таємне. І все миттю готове зірватися кулеметними чергами бронетехнікою, що невідомо звідки взялася, літаками, що злітають з-за пагорбів.
Якщо хтось читав перші глави повісті Стругацьких "Заселений острів", то це звідти.
Ми не узгоджували ні з ким своє перебування на Полігоні. Тому, не знаючи законів, по яких він живе, чекали всякого, навіть такого, як поява одного з цих "жуків" звідки-небудь з-за бугра і грибів – снарядних розривів, що повільно виростали.
Але все обійшлось.
БІЛІ ПОЛЯ.
Отруєна кислотою, залишками будівель, покинутою технікою земля. До біса брудні піски, болітця з нафти і хімії, ядовита трава, розбиті дороги, невідомо ким і для чого побудовані.
Тобто тут була Цивілізація. Пограбувавши цю територію, пішла – зосталась знищена планета. Рідкісні аборигени повільно снують на своїх "роверах" по колись процвітаючому краю.
Ростик на Білих полях використовував як фон костюми "пінгвінів". Схоже, заради помсти за похід у порожню попсовість, символом котрої стали ці прапори-фішки політичної кампанії.
Потім, зйомочними площадками освоювалися розбиті цехи "Сірки", "бабина хата" в Немирові, дах Палацу Культури "Кристал" в Новояворівську. І, звичайно ж, ПІДВАЛ, той самий, що засвітився в ранніх кліпах Скрябіна і Віки Врадій.
Була майже та сама команда: Кузьма, Ростик, Шура, Скряба, К’юр і Михайлович (так я проходжу в них).
Не було Яцишина, який загинув у 1995 році, не було Гули, що осів десь в Москві…
Багатьох не було з незабутніх часів студії "СПАТИ".
ХРОБАК – величезний крокуючий екскаватор, котрий повинен бути головним героєм був повергнутий. Величезна махіна була розірвана на шматки направленими вибухами. Живого Хробака відкопали в іншому місці, де він дрімав в очікуванні змін…
Зйомки продовжувались п’ять днів: 19.04 – 30.04.1999 року.
Більше "Скрябін" такою групою не збирався.
Я не передав у Київ вчасно відзняті матеріали. Ростик по телефону рознервовано виказував своє ФЕ.
Потім, коли отримали матеріали, замовк.
Вважалось, що над "зборкою" вони працюють самі, якщо шо – покличуть…
Я змонтував чорновик кліпів, відправив у Київ. Нічого не сталось.
Проект залишився незакінченим.
Фрагментами щось десь з’являлись. І все…
В 2004 році питав Ростика, Кузьму про наявність оригіналу відеоматеріалу. Ніхто не знає, де вони і що…
Люди зовсім інші, вже не друзі, і взагалі група "Скрябін" "тут більше не живе"…
Володимир Зайковський

Історія кліпу від режисера:

Останній кліп – як прощання моє і Андрія Кузьменка з тою групою, якої вже немає.
В 2003 році я зробив для проекту "Е" Джона з "МЕРТВИХ ПІВНІВ" відеокліпи. Альбом Джона складався з музичних п’єс, тексти кожної з яких повинен був заспівати один з його друзів-знайомих, з якими він пересікався на своєму довгому шляху рок-музиканта. Одним з них був Андрій…
Кліп для цієї п’єси зібрав зі старих робіт (тим більше, що в потайничку перекидався шикарний відеоматеріал "ХРОБАК").
На Джона цей кліп справив враження. А він людина крайностей, тому при зустрічі в горах на комерційних концертах він розписав Андрієві в кольорах і барвах "прекрасне кіно від Зайковського", котре той зробив…
Восени 2003 Андрій подзвонив…
Ми сиділи в кафе на площі біля Катедри у Львові. Поряд, у павільйоні готували до фото сесії доньку Андрія для журналу – звичайна шоу-бізнес-акція. Ми спілкувались, прояснюючи деталі проекту.
"…В новому альбомі є пісня як ніяк інша, найбільш підходяща для ностальгічного відео-ретро. І просто чудово було б, якби з матеріалів старого кіно, старих кліпів зібрати щось у стилі… у тому стилі, як для проекту "Є" Джона…"
Так, ностальгія в пісні була, задушевність і жалісливість мелодій також. Весь набір попсового порожнього музону, в котрий перетворився колись оригінальний незвичайний "Скрябін".
Я змонтував цей відеоряд під пісню "Наш останній танець".
Кажуть, в Києві його потім чистили, додавали щось.
Я вдячний Андрієві за те, що ця робота відбулась. Хоча, звичайно, зовсім не так, як це треба було.
Не було інших учасників проекту – Ростика і Шури. І ця пісня-п’єса – робота Андрія, а не колишнього "Скрябіна". А отже, це Андрій і я виказуємо своє "ностальжі".
І тим не менше, підведена певна риска під проектом, довжиною в чотирнадцять років.
Кліп прокрутився по телеканалах рідного ТБ.
І… власне все.
Деякі думки з приводу…
Група по музиці стала нецікавою. Раніше приваблювала кінематографічність звукових образів п’єс групи. Її можна було цитатами кидати в кінематограф. І вони б там існували органічно і самодостатньо. А нинішня навіть знаком епохи не може стати – настільки вона затерта, середньо паршива…
Намагався прояснити у Андрія: що ж сталося з Шурою, з Ростиком.
У відповідь: "… треба було рости, розвиватися. У них цього не було. Ейфорія у них так і не закінчилась. Але я нікого "не звільняв". В будь-який момент можуть повернутися… Як зараз приємно працювати з професіоналами. Одне задоволення…"
Це про нових музикантів, котрі замінили Шуру і Ростика за пультами і гітарами.
Але я пам’ятаю… Я пам’ятаю, яким амбіціозним був Ростик. Його ніяк не приваблював другий ряд. Він вмів і любив "будувати", тобто адмініструвати. І основні контакти і узгодження йшли, як правило, через нього.
Хоча – знову-таки: Андрій був в проекті завжди. Ось Шури не було в самому початку в кліпі-п’єсі "Чуєш біль". Ростик "випадав" з проекту два рази – один раз в армії (початок 90-х). Потім "московське сидіння", тоді він намагався вирішувати фінансові проблеми.
Коли у "Скрябіна" почало щось виходити після переїзду в Київ, Ростик перебрався в столицю України.
1998 рік – проект "Хробак"… Я поспостерігав за хлопцями, за їх життям. Кожний день у повну силу – попити, поїсти, віддатися пристрастям по-повному. Саме мені подобалось це бажання: взяти СЬОГОДНІ і по-ПОВНОМУ. Гучно, безоглядно, з ризиком.
А через чотири роки на проекті "Слухай українське" я побачив зовсім іншого "Скрябіна".
В групі вже були музиканти зі сторони. Ростик вже не "командував парадом". Він взагалі нічим не командував, крім хіба що пульта звукорежисера. Вразила відсутність енергії, стьобу, що, як правило, супроводжував його існування. Мені вдалось перекинутися всього кількома словами з ним… І я не знав, про що його запитувати. Настільки він був іншим. Потім він заспішив – такий відповідальний – до свого пульта…
Перед цим я попросив в Андрія дозволу на п’ятихвилинне інтерв’ю. І мене вразило, що Андрій сів напроти мене сам. Група, в тому числі Шура і Ростик, займалась іншими справами…
Для мене це було неправильно. Не міг Андрій одноосібно представляти те, що належало їм трьом… Тим більше, що я не був для них прохідною фігурою чергового журналістського інтерв’ю. І все ж це сталось.
А отже – група жила якось зовсім інакше, не так, як я пам’ятав.
Замість легкої непередбаченості і колоритності арт-фігур, "відповідальний і вивірений комерційний проект". Глава його швидко і відпрацьовано кидав у мене викладені відповіді. Ах, як відчувалась виучка київської ТБ-тусовки через котру, як через чистилище, протягнули Андрія…
Пам’ятаю я спитав: "А що Ростик, щось – не видно його на сцені… Кажуть, у вас конфлікти…?"
"Та ні, Ростик завжди залишиться з нами, адже він символ "Скрябіна" і так само невід’ємний від нього як Шура і я…"
Через півроку Ростик пішов з команди…
Ось такі справи. Проспівана остання пісня – реквієм за старим "Скрябіном" і… побігли далі.
Можу додати, що вважаю нинішній "Скрябін" одним з вдалих комерційних проектів шоу-бізнесу. І найбільша заслуга, звичайно ж, Андрія. Він навчився вдало "продавати" капітал у вигляді розкрученої марки, вміло лавіруючи між телевізійними проектами, продажами концертних турів, відвертою проституцією при створенні альбомів – задовольняючи інтереси спонсорів – і це відчувається при створенні ідеології альбомів, в концептуальності їх назв…
На жаль, така реальність. В державі, у котрій тупі бандити при владі і при грошах, ну, як продати класну музику… А ніяк, просто опускатися до їх рівня, що "Скрябін" вдало й робить.
Многая йому літа…
Володимир Зайковський

Про кліп:

Українські зірки естради зняли кліп на пісню "Повінь", який закликав людей допомогти потерпілим від стихії на заході України.
Ініціатором ідеї став лідер групи Скрябін Андрій Кузьменко, який написав слова й музику до пісні. За словами артиста, у кліпі моторошні кадри хроніки наслідків повені чергуються з інформацією про те, як можна допомогти потерпілим.
"Створити цей кліп мене надихнув досвід Польщі. Дванадцять років тому в цій країні постраждало через стихію багато людей. І тоді польські артисти зібрали величезні кошти для жертв завдяки такому кліпові", - заявив Кузьма.
А от чоловік і продюсер Таїсії Повалій, яка також знялася в кліпі, Ігор Ліхута, заявив, що, на відміну від політиків, зірки на лихо мешканців Західної України зреагували оперативно. "Мета акції – об'єднати країну в допомозі потерпілим, чого наші політики зробити вже точно не можуть", - підкреслив Ліхута.
Крім Кузьми й Повалій, у створенні кліпу взяли участь Олександр Пономарьов, Дмитро Клімашенко, Сашко Положинський, Тарас Чубай, група XS та інші. Усі вони вже перерахували кошти на благодійний рахунок.