Великі Українці 4-серії (2007) Tvrip

Бандера Степан (1909 - 1959)

Бандера Степан (1909 - 1959)] Тривалість: 00:29:41
Політичний діяч, ідеолог українського національного руху, голова Проводу ОУН-Б
Місце народження: с. Старий Угринів Калуського повіту на Станіславщині (тепер Івано-Франківщина)
Народився в родині греко-католицького священика. В 1919 - 1927 навчався у Стрийській гімназії. На початку 1922 став членом Пласту, а згодом - Організації Вищих Класів Українських Гімназій. В 1928, ставши членом Української Військової Організації, отримав призначення спочатку у відділ розвідки, пізніше - пропаганди. В 1929 вступив в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), з 1931 - член Крайової Екзекутиви ОУН на Західноукраїнських Землях (ЗУЗ), а з червня 1932 - заступник Крайового Провідника і референт пропаганди. В червні 1933 на берлінській конференції ОУН був офіційно затверджений Крайовим Провідником ОУН на ЗУЗ. В 1933 спланував і провів шкільну акцію, спрямовану проти спроб польського уряду полонізувати українське шкільництво. Підтримуючи акції протесту Українського Національно-Демократичного Об'єднання проти спланованого голодомору 1932-33 в Наддніпрянській Україні, доручив М. Лемику здійснити замах на радянського консула у Львові. В 1934, виконуючи постанову конференції ОУН у Берліні (1933), підготував замах на одного з головних організаторів політики “пацифікації” щодо українського населення Галичини і Волині міністра закордонних справ Польщі Б. Пєрацького. В червні 1934 заарештований і в ході Варшавського процесу 1935-36 і Львівського процесу 1936 був засуджений до смертної кари, згодом заміненої на довічне ув'язнення. З 1936 разом з М. Лебедем, М. Климишиним, Я. Карпинцем, Є. Качмарським, Р. Мигалем та іншими націоналістами перебував у в'язниці “Swięty Krzyż” (“Святий Хрест”) у Варшаві. Після розвалу Польської держави у вересні 1939 звільнений з тюрми. Прибувши до Львова, разом з активом ОУН протягом короткого часу виробив детальний план розбудови мережі ОУН на теренах всієї України. В 1939 очолив течію в ОУН, яка стояла в опозиції до методів і тактики діяльності Проводу Українських Націоналістів під керівництвом А. Мельника. 10.2.1940 у Кракові був створений Революційний провід ОУН на чолі з Бандерою, затверджений у квітні 1941 Великим Збором ОУН. Після початку радянсько-німецької війни 1941-45 ОУН ставить своїм завданням відновлення української державності. 30.6.1941 ОУН проголосила у Львові відновлення на західноукраїнських землях української державності і сформувала орган крайової влади на чолі з Стецьком Ярославом - Українське Державне Правління. 6.7.1941 Бандера був заарештований окупаційними властями і після відмови скасувати акт відновлення Української держави ув'язнений у концентраційному таборі Саксенгаузен. Після звільнення з концтабору військами союзників внаслідок постійної загрози арешту радянськими спецслужбами був змушений змінювати місце перебування. Жив в Інсбруку, Зеєфельді, Мюнхені. В лютому 1946 (за іншими даними - в 1947) очолив провід Закордонних Частин ОУН (ЗЧ ОУН). У грудні 1950 (за іншими даними - в серпні 1952) внаслідок розходження з питань стратегії і тактики визвольного руху з Крайовим Проводом ОУН відмовився від посту голови Проводу ЗЧ ОУН. В 1953-54 намагався врегулювати відносини між українськими еміграційними угрупуваннями і досягти консолідації всіх націоналістичних сил за кордоном. В 1956 на Конференції 3Ч ОУН знову був обраний головою Проводу. 15.10.1959 у Мюнхені агент КДБ Б. Сташинський пострілом із спеціально виготовленого пістолета (стріляв ампулами з ціаністим калієм) вбив Бандеру. Похований на кладовищі у Мюнхені. Є автором декількох праць, в яких ґрунтовно розроблено теологічні і теоретичні засади українського націоналізму, зокрема “Перспективи Української Національної Революції” (1958) та ін.

Леся Українка (1871 - 1913)

Тривалість:00:24:56
Видатна письменниця, поетеса, фолкльористка, активістка українського національного руху
Справжнє ім'я - Лариса Косач-Квітка.
Поетеса (жанри – лірика, епос, драма, проза, публіцистика), мислитель, громадський діяч.
Місце народження – Звягель (Новоград Волинський).
Батько – голова з’їзду мирових посередників.
Мати - О. Косач-Драгоманова, письменниця (псевдонім – Олена Пчілка).
Дядько (брат матері) – відомий учений та громадський діяч.
Навчалася в приватних вчителів. Вивчила майже всі європейські мови, також грецьку, латинську та слов’янські (російську, польську, болгарську) та інші мови. У 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів». Багато перекладала - М. Гоголя, А. Міцкевіча, Г. Гайне, В. Гюґо, Гомера та ін.. Через свою хворобу змушена була багато подорожувати (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія, Єгипет, Кавказ та ін.). Померла Леся Українка 1 серпня 1913 в грузинському містечку Сурамі. Похована на Байковому цвинтарі в Києві.
Вірші «Надія», «Конвалія», «Сафо», збірка перекладів Гоголя (виготовлена спільно з братом Михайлом), переклала «Книгу пісень» Г.Гайне 1892 (спільно з М. Славінським), перша збірка поезій - «На крилах пісень» (Львів, 1893, друге видання - Київ, 1904), друга збірка поезій - «Думи і мрії» (1899), третя - «Відгуки» (1902), поезія «Contra spem spero» (1890), цикл «Невільничі пісні» (1895), поезії громадсько – політичного спрямування «До товаришів», «Товаришці на спомин», «Грішниця», «Slavus — Sclavus», «Fiat nox», «Епілог» та ін., твори «Самсон», «Роберт Брюс, король шотляндський», «Віла-посестра», «Одно слово», («Давня казка», «Саул», «Орфеєве чудо», драматичні поеми «Одержима» (1901), «На руїнах», «Вавилонський полон», «В дому роботи — в країні неволі», «У катакомбах» (1905), «Кассандра» (1907), «Оргія», «Лісова пісня» (1911), «Камінний господар» (1912), драма-феерія «Мавка», твори у жанрі прози «Така її доля», «Святий вечір», «Весняні співи», казки «Три перлини», «Чотири казки зеленого шуму», «Лелія», «Біда навчить», «Метелик», не закінчена передсмертна повість Українки «ЕкбальГанем», повісті «Жаль» і «Приязнь».

Сковорода Григорій (1722 - 1794)

Тривалість:00:24:45
Філософ, поет, педагог, гуманіст.
Місце народження - Чорнухи, Полтавщина.
Освіту отримав у Києво-Могилянській академії. З 1770-х років вів життя мандрівного жебрака-філософа. У філософських діалогах і трактатах біблейська проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Сковорода повставав проти мертвої церковної схоластики і духового гноблення московського православ’я, спираючись у своїй філософії на Біблію. Вивчав грецьку, німецьку, латинську мови. Перекладав Плутарха. Помер філософ у с. Іванівка на Харківщині. Твори «Де лібертате» («Про свободу»), "Нарциз, або пізнай самого себе" (1798), філософські роботи «Разговор, называемый алфавит, или Букварь мира», «Благородний Еродій», трактат «Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя», збірка лірика «Сад божественних пісень», ода «Похвала бідності», вірш «Всякому місту – звичай і права», збірка «Байки Харківські», байка «Чиж і щиглик», твори «зозуля та Дрізд», «Бджола і шершень» тощо.