Филипович П. Поезії (1957) [pdf, djvu]

Біографія

Народився у с. Кайтанівці Звенигородського повіту Київської губернії. (тепер Катеринопільського району Черкаської області) у родині священика. Середню освіту здобув у Златопільській гімназії та у Колегії Павла Галагана у Києві. У 1910-15 навчався на правознавчому та історико-філологічному факультеті Київського університету.
Середню освіту закінчив Филипович у відомій Колегії Павла Галагана в Києві і потім студіював слов'яно-російську філологію на історично-філологічному факультеті Київського унінерситету св. Володимира, як учень акад. В. М. Перетца. Після студій залишився працювати в університеті як стипендіат (його тогочасна праця про життя і творчість російського поета Е. Баратинського була нагороджена золотою медалею і в 1917 вийшла окремим виданням), приват- доцент і згодом як професор до 1935 р. В цьому університеті, що в 1920 р. був перейменований на ІНО (Інституг Народної Освіти), разом із проф. М. К. Зеровим Л. Филипоиич вів семінар з історії української літератури, керуючи працею над темами, що стосувалися кінця 19-го ст. і початку 20-го ст. Свою поетичну діяльність почав російською мовою в 1910 під псевдонімом Павел 3орев, але від 1917 перейшов виключно на українську мову. Як літературний критик виступив уперше в редагованому В. Старим і М. Зеровим журналі «Книгар». Широку літературознавчу працю розгорнув як співробітник ВУАН, публікуючи низку праць з історії української літератури і редагуючи ряд літературознавчих збірників. У cвoїх працях дотримувався порівняльно-історичного методу і був одним із найвидатніших представників цієї школи в українському літературознавстві. За редакцією П. Филиповича був виданий ряд збірників — «Т. Шевченко» в 1921 р. (ДВУ, разом з Є.Григоруком), «Шевченківський збірник» 1924 (вид. «Сорабкоп»), два томи «Шевченко та його доба». В 1925 і в 1926 (разом з акад. С.Єфремовим і М. Новицьким), «Іван Франко» 1926 (з І. Лакизою та П. Кияницею), «Література» 3б. І., 1928 (спільно з акад. С. Єфремовим і М. Зеровим). Крім того, він брав участь у складанні коментаря до акад. видання Шевченкового «Щоденника» (К., 1927), в 10-томовому виданні творів Лесі Українки та в інших виданнях. Важливіші літературознавчі і критичні праці Филиповича: «Шевченко і романтизм» (ЗІФВ, IV,1924), «До історії українського романтизму» (Укр., 1924, Кн. 3), "Генеза Франкової легенди «Смертъ Каїна» (вступна стаття до твору «Смерть Каїна», К., 1924), «О.Олесь» (вст. ст. до вид.: О. Олесь. Вибрані твори, К., 1925), «Шевченко і Гребінка» (Укр., 1925, кн. 1-2), «До студіювання Шевченка та його доби» (у зб. «Шевченко та його доба», І, К., 1925), «Рилеєв і Державін» (У зб. «Декабристи на Україні», К., 1926), «Шляхи Франкової поезії» (у зб. «Іван Франко», К., 1926), «Шевченко і декабристи» (окр. вид., К., 1926), «Спустошена ідилія» (вст. ст. до вид.: О. Кобилянська. Земля, К., 1926), «Європейські письменники в Шевченковій лектурі» (Прол. Правда, 1926, № 56), «Переклад Котляревського із Сапфо» (ЗІФВ, XII — XIV, К., 1927), «Історія одного сюжету» (вст. ст. до вид.: О. Кобилянська. «У неділю рано зілля копала», К., 1927), «Ольга Кобилянська в літературному оточенні» (Ж.. і Р., 1928, № 2), «Нові праці про І. Котляревського» (Ж.. і Р., 1928, кн. ХІІ), «Перший переказ з Шевченка російською мовою» (З6. Шевченко, І, К., 1928), «Аналіз образу Прометея в творах Лесі Українки» (Ж.. і Р., 1928, кн. IX), "Українське літературознавство за 10 років революції (у зб. «Література», І, К., 1928 і окр.), «З новітнього українського письменства». Історично-літературні статті (1929). Науковець європейської міри, задивлений в щонайкращі зразки класичних і західноєвропейських й українських традицій, поет-неокласик Павло П. Филипович був чужий і далекий до настанов і директив комуністичного режиму в літературі і тому теж цілком несприйнятний і ворожий для нього. Незважаючи на те, що Филипович ніколи не належав до будь-якої політичної партії і не брав надто активної участі в громадському житгі, його заарештовано в cepпні 1935 року і суджено разом із Зеровим з початком 1936 року за приналежність до …шпигунсько-терористичної організації, що нею мав бути нібито семінар української літератури в Київському ІНО. 3асуджений на 10 років заслання в концентраційні табори, перебував спочатку на Ведмежій Горі (на північ від Ленінграда) і потім на Соловецьких Островах, де після виконання норми примусової праці намагався працювати літературно й науково. Із Соловок був вивезений в 1937 р. до інших канцтаборів, де йому додано ще 10 років ув'язнення. Там він і загинув за невідомих обставин. Була засуджена і заслана в 1938 р. на 5 років в Караганду також дружина П. Филиповича, Марія Андріївна, хвора психічно від переживань, пов'язаних із засудом і засланням чоловіка. Після XX з'їзду КПРС Павло Филипович був реабілітований. Найповніше видання поетичної спадщини Ф.: «Поезії», Мюнхен 1957.