Стасюк А. Дорогою на Бабадаґ (2007) [djvu, pdf] | Оцифровано Гуртом

Про Анджея Стасюка

Анджей Стасюк – прозаїк, поет, есеїст, один із найвідоміших авторів сучасної польської літератури. Народився 25 вересня 1960 року у Варшаві. Його виганяли зі шкіл, він дезертирував з армії, за що півтора року сидів у в'язниці. У 1987 виїхав із столиці та поселився в Нижніх Бескидах. З найменшою терпимістю до літературних салонів і чиновництва він рухається з Варшави до будинків у провінціях, з яких надсилає свої тексти до найпопулярніших і найпрестижніших газет і журналів Польщі.
У 1996 разом з дружиною засновує в селі Воловець «Видавництво «Чарне», що спеціалізується на літературі Центральної та Східної Європи. Тут зокрема вийшли книги Д. Угрешич, Ю. Андруховича, С. Жадана, З. Хаупта.
Першою книгою Стасюка, на яку звернули увагу критика та широка аудиторія читачів, була збірка оповідань «Мури Геброну» (1992). Увагу критики привернуло не стільки екзотичне середовище, яке там зображене, скільки мовний лад цієї прози. Втім, те саме можна сказати і про наступну книгу письменника – «Білий ворон» (1994), за якою Єжи Залевський в 1995 р. зняв фільм «Поганці». Рецензент «Газети виборчої» підкреслював: «Зміст «Білого ворона» викликає у мене сумніви, але мова роману місцями просто вражаюча».
Згодом виходять друком книги «Вірші любовні і ні», «Галицькі оповідки», «Через ріку», «Дукля», «Картонний літак», «Дев’ять» , «Як я став письменником» , «Моя Європа» (спільно з Юрієм Андруховичем), «Зима» , «Дорогою на Бабадаґ» та багато інших.
Анджей Стасюк – лауреат премії фонду «Культура» (1994), фонду Косцельськіх (1995), премії Віленіци (2008). У 2005 році отримав найпрестижнішу польську літературну премію «Ніка» за роман «Дорогою на Бабадаґ» – за визначенням журі – «метафізичний роман дороги».
Прозу Стасюка перекладено на англійську, французьку, німецьку, італійську, іспанську, голландську, фінську, чеську, українську мови та видано у багатьох країнах світу.
Про Анджея Стасюка:
«Не хочеться впадати в банальність, але на папір проситься саме таке: через 100 і тисячу років за книгами Анджея Стасюка вивчатимуть історію нашого сьогодення. Це аж ніяк не художнє перебільшення. Польський письменник обрав особливий шлях у літературі — роль уважного мандрівника».Газета по-українськи 2008.07.11.«Орган його любові — це зорова пам'ять. Орган його дихання — це сигаретна пачка. Орган його письма — це розбита друкарська машинка. І оскільки вона розбита, він пише рукою. Тобто від руки, від себе, від мене, від тебе».Юрій Андрухович, письменник«Для Стасюка історія як безперервний ланцюг змін у людському житті, що має форму прогресу, не має сенсу й морального права на існування. Його вабить нерухомість, вабить світ, у якому нічого не відбувається, тому й герой його творів внутрішньо не змінюється. Ми бачимо його в кінці таким самим, яким він був на початку. Письменник хоче, щоб світ нарешті вгомонився».Сергій Яковенко, критик