КІНОЛІКАРІ ЖАХІВ
Постать трохи ненормального або геть жахливого, схибнутого лікаря – один зі, сказати б, нормативних персонажів фільмів жахів. Всього ж подибуємо кілька видів лиховісних лікарів. Передусім той, що він пов'язаний водночас з медициною та з природничими науками загалом. Це високий тип ученого, який кидає виклик Богові, створюючи нові форми життя.
Класичним прикладом тут є доктор Франкенштайн («
Франкенштайн», 1931, реж. Джеймс Вейл) , молодий учений, одержимий питаннями життя і смерти.
Одного дня він створює зі шматків мертвих тіл Істоту, яка не особливо тямить себе і чинить зло вже через факт власного існування. Рано чи пізно лікарю доводиться розплачуватися за власний гріх – і ціною життя близьких, і навіть власною. Створена Істота також приречена на загибель, бо є прикладом порушення усіх можливих законів та конвенцій.
Подібний сюжет став основою безлічі кінокартин, серед яких виділяється
«Реаніматор» (1985) режисера Стівена Ґордона, який у середині 1980-х виявися законодавцем кіномоди на багато років уперед. У цій картині молодий учений-медик Герберт Вест змагається вже не стільки з Богом, скільки зі своїми колегами, пихатими науковцями старої школи.
Сам сюжет фільму цілковито позбавлений пафосу і є вдалим поєднанням чорного гумору, еротики, насильства і цілковитого безумства молодого вченого, яке виходить з-під контролю дуже швидко. Важливо також, що ця картина зберігає тяглість традиції між європейською та американською школою горора, яка по-своєму побачила й потрактувала давні теми Старого світу.
Іншим типом жахливого доктора є лікар нової повоєнної формації, одержимий не стільки питанням життя і смерти, скільки екзистенційними питаннями близького радіуса дії. Прикладом такого ескулапа є хірург Женесьє з французької кінокартини
«Очі без обличчя» (1960, реж. Жорж Франжю), який працює над радикальним омолодженням літніх пацієнтів. Одним зі способів такого омолодження є пересадка обличчя, що її здійснити вкрай важко через реакцію відторгнення чужих тканин організмом пацієнта.
Гірка іронія долі полягає в тому, що лікарю доводиться експериментувати над власною донькою, чиє обличчя було пошкоджене в автокатастрофі. Зробити це непросто не тільки з наукових, але й з етичних міркувань: аби дістати нові зразки, лікарю доводиться вбивати ні в чому невинних людей.
Стрічка «Очі без обличчя» справила значний вплив на жанр фільму жахів – інші кінематографісти переймали і відвертість у показі медичних процедур, і формальні засоби оповіді, і загалом поетичну атмосферу цього непересічного фільму.
Ще один різновид жахливого лікаря ми подибуємо у німецькому фільмі
«Анатомія» (2000, реж. Штефан Рузовицький), що той розповідає про молодого хірурга Паулу Генинґ, котра вирушає на навчання до медичної школи в місті Гайдельберзі. Там вона стикається з давньою сектою антигіпократів, яка виникла ще в середньовіччі. Антигіпократи свідомо порушують етичні норми, щоб мати змогу детальніше дослідити людський організм. У Гайдельберзі вони створюють анатомічні зразки за допомоги так званої пластинації. Аби досягти максимального ефекту, операцію проводять на ще живих пацієнтах.
Незабаром Паула дізнається, що препарат промідал, який знерухомлює пацієнта під час операції, винайшов її дід за часів Третього райху. Таким чином історія жахливого лікаря пов’язується із загалом непростою німецької історією, із тяжким спадком, який доводиться долати сучасному поколінню німців.
Одним з найпоширеніших типів жахливого лікаря є лікар-месник, котрий здійснює відплату своїм реальним чи уявним кривдникам за смерть близької людини. Фільмів на цю тему – хоч греблю гати. Проте одним із найколоритніших персонажів є псевдолікар Еван Ренделл, з картини
«Лікар Хи-хи» (1992 реж. Мені Кото). Попри доволі викличну манеру оповіді та абсолютно божевільного головного героя, перед нами по-справжньому драматична історія.
Еван був сином відомого у місті хірурга, який не зумів вилікувати свою дружину від серцевої хвороби, хоча й розробив новітні методи зцілення. На цьому ґрунті хірург божеволіє і вбиває сімох невинних людей, вирізаючи їм серця. Його син щезає, та одного дня вже заново народжується як чудовисько. Він виростає, втікає з психіатричної лікарні, а згодом повертається до рідного дому, аби продовжити справу свого батька.
Цей фільм балансує на межі чорної комедії, часом зраджуючи гарному смаку. Автори щедро демонструють медичні ритуали, які піддаються інверсії та навіть знущанню. Водночас, перед нами постає багато в чому ексцентричний зліпок наших бо уявлень про сучасну медицину, яка щодалі менше викликає довіру через численні зловживання та навіть одверті злочини, котрі чинить проти людей.
Ну а вночі з 19 на 20 жовтня 0 01:30 в «Арґументі-кіно» – класична кінострічка на тему лікаря-месника –
«Жахливий доктор Файбс». Фільм істотно вирізняється на тлі сучасного кіна своєю старомодною атмосферою й театральним, дещо піднятим та котурнах пафосом. Водночас, ця картина однією з перших схрестила моторошний сюжет та гумор – вже цілком класичне і майже обов’язкове на сьогодні поєднання у фільмах подібної тематики.
Як уже було сказано, найбільша заслуга в успіхові цієї стрічки належить акторові Вінсентові Прайсу, проте важливим є також режисерське трактування сюжету, що воно вирізняється винахідливістю та небанальністю засобів ведення оповіді. Окреме слово варто сказати й про антураж фільму, над яким працювали представники старої голлівудської школи, котра давно вже відмерла через наступ цифрових технологій.
Перед нами по-домашньому затишне, багато в чому зворушливе, проте від того не менш моторошне видовище – кіно про лікаря, який настільки любив свою загиблу дружину, що поспішав своїм болем поділитися з ближніми. Цей сюжет не застаріє ніколи.
(C) Арґумент-кіно
Гість
