Винниченко В.К. Сонячна машина: Роман (1989) [djvu] | Оцифровано Гуртом

Уривок із твору:

"Я готова була прийти до Тебе, стати на коліна перед Тобою й скласти всю свою гордість до Твоїх ніг і цілувати їх, як найбільша грішниця.
Але, Максе: де ж ваше братерство, де нова людина, де розмах, розквіт, де свято краси, любові?!
Ви знищили держави, ви стерли кордони, це так. Але землю ви заселили двоногою, жуйною твариною й більше нічого. Все, що було відзнакою творчості людського генія, все розтоптали, потолочили, загидили копитами ці тварини. Земля - це величезне стійло, хаотичне, брудне, темне, холодне, смердюче.
Ти уяви Собі земну планету. Уяви Собі ці темні, завмерлі міста, це страшне мовчання, цю зоологічну тишу, в якій чути тільки рев самців, гарчання й плямкіт уст, що жують зелену жуйку.
З людини здерто тисячолітній грим божеськості, яким вона хотіла відрізнити себе від тварини. Ви радієте з цього, а я благословляю наш самообмани, я з побожністю цілую сліди брехні всіх дуріїв людства, всіх бідних пророків його, які так зворушливо, наївно вірили в свій грим. Я ридаю за бідним Вседержителем Саваофом, образ і подобу якого ми так старанно намагалися намалювати на своїх лицях. Навіть за Твоїм бідним соціалізмом, за Твоєю наївною казкою я ридаю, Максе! Можеш Ти собі це уявити?
Ні Саваофа, ні казок більше немає.
Але не те, що немає, а що більше їх ніколи й не буде. От у чому є той жах, що жене мене з цієї дикої отари в небуття.
Людство померло, воно завершило круг, вернулося до вихідної точки. Тисячі віків боротьби за існування довели до забезпечення існування. І це є загибель людства, поворот у лоно звірів, із якого воно вийшло.
Історія скінчена. Кому охота доживати, обростати шерстю, добувати віку в печерах, хай доживає. Я ж хочу померти людиною. Зганьбленою, замученою, але все ж таки людиною.
Радій, Максе,— пролетаріат здійснив своє право «вірності»: він не тільки відібрав у мене мій дім, моє майно, мій спокій, він одняв у мене мою честь. Радій, Максе: цієї ночі пролетаріат ганьбив і шматував моє тіло з такою рівністю, що ти можеш бути задоволений,
О Максе, два роки я берегла своє тіло для Тебе, два роки з муками, надіями, з упертістю, з хитрощами, з одчаєм і незрозумілою любов'ю я кохала мрію віддати його Тобі, єдиному, болючому й пекуче-бажаному! І от радій: його з гарчанням і ревом вирвали Твої браття.
Дякую, Максе, за створене Тобою «вічне свято краси, любові, щастя».
Прощай.
Сузанна"