Фільм знято за мотивами оповідання Рея Нельсона. "О восьмій ранку."
Рей Нельсон.
"О восьмій ранку."
Наприкінці сеансу гіпнотизер скомандував суб’єктам: „Прокиньтеся!”. І трапилося щось незвичайне.
Один із суб’єктів прокинувся повністю. Такого ще ніколи не траплялося. Його ім’я було Джордж Нада, він кліпав очима на море облич в театрі, спершу не усвідомлюючи нічого незвичного. Тоді він і помітив - виокремив то тут, то там у натовпі - нелюдські обличчя, обличчя Ворожбитів. Звісно, вони вже давно тут перебували, але оскільки не спав лише Джордж, то лише він зараз бачив їхню сутність. Здогад спалахнув блискавкою, він також зрозумів: якщо він чимось себе видасть, Ворожбити негайно накажуть йому повернутися до свого попереднього стану, і він підкориться.
Він попрямував до виходу з театру. Штовхнувши двері, він вийшов під неонове освітлення, старанно уникаючи будь-яких ознак того, що він бачить зелені, ящірковидні тіла, безліч жовтих очей правителів Землі. Один з них звернувся до нього: „Є чим прикурити, друже?” Джордж дав йому прикурити і попрямував далі.
На вулиці, через певні проміжки, Джордж побачив плакати з зображеннями багатооких облич Ворожбитів та з різними наказами під ними: «Працюй вісім годин, гуляй вісім годин, спи вісім годин»; «Одружуйся та Розмножуйся». На вітрині магазину Джордж краєм ока помітив телевізор і похапцем відвернувся. Коли він не дивився на Ворожбитів на телеекрані, то ще якось міг опиратися наказу «Залишайтеся з нами».
Джордж мешкав у невеличкій кімнатці, і щойно він повернувся додому, то відразу ж вимкнув телевізор. Хоча все одно через стінку від сусідів долунав звук телепередачі. Здебільшого голоси були людськими, але час від часу чулося пихате птахоподібне крякання прибульця. „Підкоряйтеся урядові”, - прокректав голос. „Ми є уряд”, - додав інший.
—Ми ваші друзі, ви ж все зробите для друга, чи не так?
—Підкоряйся!
—Працюй!
Зненацька задзвонив телефон.
Джордж підняв слухавку. Це був один із Ворожбитів.
„Вітаю”, - крякнула слухавка. – „Це ваш контролер, начальник поліції Робінзон. Ви вже старий, Джордже Нада. Завтра о восьмій ранку ваше серце зупиниться. Будь ласка, повторіть.”
„Я старий”, - промовив Джордж. – „Завтра о восьмій ранку моє серце зупиниться”.
На контролі повісили слухавку.
Ні, не зупиниться, прошепотів Джордж. Його здивувало, чого вони хотіли його смерті. Можливо, вони запідозрили, що він прокинувся? Ймовірно. Може, хтось помітив чи звернув увагу, що він став відповідати не так, як інші. Якби Джордж прожив ще хвилину після восьмої ранку, тоді б вони остаточно впевнилися.
„Нема чого тепер сидіти й чекати кінця”, - подумав він.
Він знову вийшов надвір. Плакати, телевізори, команди від прибульців, що зрідка проходили повз, здавалося, більше не мають на нього такого безумовного впливу, хоча й досі він відчував сильну спокусу підкоритися, побачити речі так, як хотів від нього його господар.
Він пройшов алеєю і зупинився. Один з прибульців самотньо стояв, притулившись до стіни. Джордж попрямував до нього.
„Проходь”, - буркнула істота, витріщившись своїми страшними очима на Джорджа.
Джордж відчув якусь непевність. Якусь мить ящіркоподібна голова неначе попливла і перетворилася на милого старого п’яничку. Ну звісно, такий собі добряк напідпитку. Джордж підняв цеглину і з усієї сили зацідив старому пиякові по голові. Тієї ж миті обличчя перед ним попливло, а тоді з нього хлюпнула блакитно-зеленава кров і, корчачись та звиваючись, ящірка впала додолу. За мить вона була мертва.
Джордж відволік труп у тінь та обшукав. В одній кишені було маленьке радіо, а в іншому дивно загнуті ніж та виделка. З приймача лунала передача якоюсь незнайомою мовою. Джордж залишив радіо коло тіла, а собі взяв столове приладдя.
„Навряд чи я втечу”, - подумав Джордж. – „То чи варто проти них воювати?”
А може й варто.
А якщо розбудити решту? Варто спробувати.
Він пішов до своєї подруги Ліл, яка мешкала в квартирі за дванадцять кварталів від нього. Вона відкрила йому двері. Зодягнута вона була в домашній халатик.
—Я хочу, щоб ти прокинулась, - сказав він.
—Я й не сплю, - відповіла вона. - Заходь.
Він увійшов до квартири. Телевізор працював, Джордж негайно вимкнув його.
—Ні, — вів далі Джордж, - я маю на увазі дійсно прокинутися.
Вона поглянула на нього, не розуміючи. Джордж луснув пальцями і закричав:
—Прокидайся! Господарі повелівають тобі прокинутися!
—Ти з глузду з’їхав, Джордже? - підозріло запитала вона. - Ти дуже дивно поводишся.
Він ляснув її по щоці.
—Припини! - крикнула вона, - що ти, з біса, витворяєш?
—Нічого, - відповів Джордж, з відчуттям поразки. —Просто пожартував.
—Давати ляпаса по обличчю – не жарти! - закричала Ліл.
У двері постукали.
Джордж відчинив.
Там був один з прибульців.
—Чи не могли б ви сперечатися трохи тихіше? — запитало створіння.
Очі та ящіркоподібне тіло трохи поблякли, і Джордж побачив мерехтливий образ товстуна середнього віку в майці-безрукавці. Він все ще був схожим на людину, коли Джордж полоснув йому по шиї ножем, та перш ніж він гримнувся об підлогу – перетворився на прибульця. Джордж затяг тіло до квартири, хряснув дверима.
—Що ти тут бачиш? — запитав він у Ліл, вказуючи на багатооке створіння на підлозі.
—Містер... Містер Коні, — прошепотіла вона, її очі розширилися від жаху. —Ти убив його, убив просто так.
—Не верещи, — застеріг її Джордж, підступаючись до неї.
—Не буду, Джордже, присягаюся, не буду. Тільки, будь ласка, заради Бога, поклади ніж.
Вона відступала, доки не вперлася лопатками в стіну.
Джордж зрозумів – все марно.
—Я тебе зв’яжу, — сказав він. — Спершу скажи, в якій кімнаті мешкав оцей містер Коні.
—Перші двері ліворуч у бік сходів, — відповіла Ліл.
—Джордже... Джордже. Не муч мене. Якщо збираєшся мене вбити, зроби це швидко. Будь ласка, Джордже, будь ласка…
Він зв’язав Ліл простирадлом, до рота запхав ганчірку. Тоді обшукав тіло Ворожбита. У нього виявилося ще одне радіо, що мовило незрозумілою мовою, ще один набір столового приладдя і більше нічого.
Джордж пішов до сусідських дверей.
Коли він постукав, змієподібна істота, не відчиняючи дверей, запитала: «Хто там?»
- Я друг містера Коні. Я хотів би з ним зустрітися, - відповів Джордж.
- Він на хвилинку вийшов, незабаром повернеться, - двері трохи відчинилися, звідти визирнули чотири жовтих ока. - Ви хочете зачекати всередині?
- Так, - відповів Джордж, уникаючи погляду цих очей.
- Ви тут самі? - запитав він, коли створіння зачиняло двері, повернувшись спиною до Джорджа.
- Так, а що?
Джордж полоснув їй ззаду по горлу, а потім обшукав квартиру.
Він знайшов людські кістки, черепи, напівз’їдену руку.
Ще знайшов баняки з величезними жирними слимаками, які там плавали.
- Їхні діти, - подумав він і всіх перебив.
Знайшлася також і зброя, але такої він ніколи раніше не бачив. Ненавмисне він вистрілив, але, на щастя, пістолет стріляв без шуму. Заряджений він був чимось на зразок отруйних дротиків.
Він напхав повні кишені зброї, а також магазинів з дротиками, скільки лише міг захопити з собою, і повернувся на квартиру Ліл. Коли вона його побачила, то почала звиватися в безпомічному страху.
- Розслабся, люба, - сказав Джордж, зазираючи до її гаманця, - я лише хочу позичити в тебе ключі від авто.
Він забрав ключі і сходами спустився на вулицю.
Машина Ліл була припаркована на тій же загальній стоянці, що й завжди. Він впізнав її за вм’ятиною на правому крилі. Джордж сів за кермо, завів двигун і без будь-якої мети поїхав. Він їздив кілька годин, заглибившись у роздуми, у розпачі шукаючи виходу. Він увімкнув радіо, спробував пошукати якусь музику, але там були лише новини, і всі новини були про нього – Джорджа Наду, - квартирного маніяка. Ведучий був одним з господарів, але його голос звучав трохи налякано. Чого йому лякатися? Що може зробити одна людина?
Джордж здивувався, коли побачив дорожний пост поліції, і звернув у провулок, не доїжджаючи до нього.
«Не дадуть тобі тихо виїхати з міста, друзяко Джордже», - подумав він.
Вони, видно, вже дізналися, що трапилося на квартирі Ліл, тож, вірогідно, вже шукають її машину. Він припаркував її коло алеї і поїхав на метро. В метро, незрозуміло з якої прични, не було жодного прибульця. Можливо, вони вважали, що в метро занадто низько для них, або, може, через пізню годину.
Коли ж нарешті один з них зайшов до вагону, Джордж вийшов.
Він піднявся нагору і зайшов до бару. Один з Ворожбитів саме виступав по телевізору, повторюючи раз за разом без упину: «Ми ваші друзі. Ми ваші друзі. Ми ваші друзі.» Дурнувата ящірка виглядала перелякано. Чому? Що один чоловік може зробити з усіма ними?
Джордж замовив пива. І раптом його неначе вдарило – Ворожбит у телевізорі більше не впливає на нього.
Джордж знову кинув погляд на телевізор і подумав: «Воно мусить вірити, що не може заволодіти мною. Найменший натяк на страх з його боку — і сила гіпнозу зникає».
На екрані телевізора з’явилося фото Джорджа, і він поквапився до телефонної будки. Звідти він подзвонив на свій контроль, начальнику поліції.
- Ало, це Робінзон? - запитав Джордж.
- Слухаю.
- Джордж Нада телефонує. Я здогадався, як розбудити людей.
- Що? Джордже, не вішай слухавку. Де ти? - Голос Робінзона лунав майже істерично.
Джордж повісив слухавку, заплатив за пиво і пішов геть. Певно, вони вже відслідкували дзвінок.
Він знову сів у метро і поїхав до центру міста.
Вже розвиднялося, коли він зайшов до приміщення найбільшої міської телестудії. Отримавши інформацію в довідковій, він піднявся ліфтом нагору. Поліцейський, що стояв перед студією, впізнав його.
- Що? Ти ж Нада! — прошипів він.
Джорджеві не хотілося стріляти в нього отруйними дротиками, але він мусив.
Йому довелося усунути ще декількох, перш ніж він дістався самої студії, включно з усіма інженерами зміни.
Надворі завивали поліцейські сирени, лунали збуджені вигуки і тупотіння ніг на сходах. Один прибулець сидів перед телекамерою, повторюючи: «Ми ваші друзі. Ми ваші друзі», і не бачив, як до кімнати увійшов Джордж.
Коли Джордж вистрілив у нього з пістолета отруйним дротиком, той просто на півслові замовк і залишився сидіти в тій же позі - вже трупом.
Джордж став коло нього і промовив, імітуючи скрипучий голос прибульця:
- Прокиньтеся. Прокиньтеся. Подивіться, які ми насправді, і вбийте нас усіх!
Голос, який почуло того ранку все місто, належав Джорджеві, але на екрані був Ворожбит. Місто нарешті вперше прокинулося. І почалася війна.
Джордж не дожив до перемоги. Він помер від серцевого нападу рівно о восьмій годині ранку.
Гість
