Вінтоняк О.М. Україна в описах західноєвропейських подорожників другої половини ХVIII століття (1995) [pdf,djvu] Оцифровано Гуртом
Мова: українська
Опис:Зараз дуже популярні селфі. Подорожуючі частенько розповідають про місця, де вони побували, з допомогою відеоряду і коментарів. Ця маленька книжечка – такий собі збірник своєрідних, як для ХVIII століття , селфі багатьох розумних освічених європейців - подорожників, що побували на території тогочасної України. Тут Ви знайдете для себе спеціально підібрані по розділах цікавинки з перших вуст, а не з хрестоматійних підручників. Добути таку книжечку свого часу було дуууже складно.
Олекса Вінтоняк, пройшовши всі кола пекла кацапської репресивної машини, а згодом - фашистських концтаборів, провів колосальну наукову розвідку, при цьому матеріал викладений живо, легко сприймається.
Качати всім! При мінімумі затраченого часу - максимальне задоволення гарантовано.
Автор: Олекса Максимович Вінтоняк
Місце видання: Львів-Мюнхен
Видавництво: «Дніпрова хвиля»
Формат: pdf,djvu
ISBN: 5-7702-0878-3
Передмова: Ярослава Дашкевича
Художник: А.Гречило
Кількість сторінок: 144
Джерело: власне сканування та обробка
Особиста оцінка: 10 - без сумнівів рекомендую всім
Коротко про автора книжки
Олекса Вінтоняк, був сином українського селянина Максима, який загинув на фронтах Першої світової війни, залишивши дружину з п'ятьма малими дітьми. Олекса, чим міг, помагав своїй родині і ще встигав добре вчитися. Тому директор Струпківської народної школи Василь Симчук, колишній старшина української армії, сприяв малому Лесеві в навчанні.
Учнівсько-юначі роки Олекси й далі проходили на Прикарпатті в навчанні. Адже вчитель-наставник Симчук допоміг йому вступити до гімназії в Станіславові. Незважаючи на про-польську гімназійну атмосферу, Олекса таки закінчив українську гімназію. А згодом, в 1938 році, він записався до української духовної семінарії міста Івано-Франківськ.
Навчання в семінарії виявилося нетривалим, лише рік, адже у вересні 1939 року відбулася Радянська анексія західноукраїнських земель і зайди, більшовицька влада, ліквідували семінарію. Юнака Олексу було направлено на швидкоплинні курси вчителів початкових класів, після яких він повернувся до рідної школи в Струпків (в де й досі директорував Василь Симчук). Обидвох українських вчителів одразу ж взяли «на заміточку» репресивні структури НКВС. Невдовзі ті мешканці Струпкова, які належали до читальні «Просвіта» (а найактивнішими були саме їхні вчителі), були занесені до «чорного» списку й підлягали до висилки на Сибір і лише поспішний відступ Червоної армії з Галичини в червні 1941-го не дав можливості здійснити каральні дії.
Але активна українська позиція сільської інтелігенції (вчителів, духівників) не була прийнятною й для німецьких загарбників. Тому 15 вересня 1941 року Олекса Вінтоняк був заарештований гестапо в Отинії, де він учителював на той час. Після того почалися його поневіряння тюремними застінками: Коломия, Станіслава, Львова, Кракова (в сумнозвісній гестапівській тюрмі «Монтелюніх»).
20 липня 1942 року Олексу Вінтоняка визнали небезпечним революціонером й переправили до концтабору Аушвіц, де він ділив нари із родиною Степана Бандери, його Василем і Олексою. Важка була доля в'язня сумління, особливо коли його перевели до табору Освенцім № 2, де він працював на роботах у каменоломнях чи на будівництві тунельного комплексу в горах. Але вистояв Олекса аж до 6 травня 1945 року, коли каторжан визволияли американські військовики.
Пережиті страхіття і муки концтаборів загартували Олексу Вінтоняка і фізично одужавши, наприкінці 1945 року, він вирішив присвятити себе борні за Україну, залишившись у Західній Німеччині.
Олекса Вінтоняк в 1953 році заснував видавництво «Дніпрова хвиля» у Мюнхені. Будучи довголітнім власником видавництва і книгарні «Дніпрова Хвиля» він прилучився до редагування та друку понад 60 українських книг в Німеччині.
9 лютого 2011 року, на 96 році життя Олекса Вінтоняк відійшов у вічність.
"Оцифрування книг Гуртом"
|
Гість
