ВІА Смерічка - Дискографія (10 альбомів) (1970-2008) [MP3] | Pop/ Folk

ВІА "СМЕРІЧКА" (Коротка історична довідка)

Легендарний вокально-інструментальний ансамбль «Смерічка» був створений талановитим музикантом, випускником Мукачівського музично-педагогічного училища Левком Тарасовичем Дутковським ( Левком Дутківським). Саме він підхопив європейську хвилю біг–біту в далекому 1966 році в невеличкому буковинському районному містечку Вижниці і перший почав поєднувати тогочасні ритми, гармонію поп–рок–музики та елементів джазу з народним гуцульським, буковинським, загальноукраїнським мелосом і фольклором, виробляючи таким чином свій власний стиль. Спочатку Л. Дутковський створив у вересні 1966 року гурт, який одним з перших у Радянському Союзі використав електроінструменти і почав грати в стилі біг-біт. До складу біт групи ввійшли - Левко Дутковський (ф-но, клавіші, вокал), Олександр Шкляр (соло-гітара, саксафон ) пізніше Микола Захаров ( соло-гітара), Олексій Гончарук (ритм –гітара, вокал), Михайло Івасишин пізніше Віктор Музичко (бас гітара, вокал), Валерій Бурміч (труба, вокал) Леонід Сіренко (труба) Юрій Шорін пізніше Юрій Матаков (ударні)
Репертуар в основному складався з різних західних хітів Елвіса Преслі, “Бітлз”, “Роллінг стоунз”, Луї Армстронга, Адріано Челентано, Тома Джонса, Карела Готта переважно рок–н–роли, шейки, блюзи. Уже на той час гурт зажив слави прогресивного та модного, і «на танці» до Вижниці приїжджали з усієї округи і навіть із Чернівців. До Новорічного свята у грудні 1966 р. Л. Дутковський написав свою першу пісню «Сніжинки падають», що в подальшому визначала долю біг-біт групи. Першим солістом став Олексій Гончарук. Для вокальних підспівок пісні «Сніжинки падають» Л. Дутковський створив, жіночу вокальну групу (бек-вокал) в складі Раїси Хотинської, Марії Наголюк, Стелли Фрунзе. Ніни Цопи. Дебют відбувся в Вижницькому будинку культури на Новорічному балі рівно о півночі, коли настав 1967 рік. Успіх «Сніжинок» був дуже великим, який не очікували музиканти та їхній керівник. Після виконання пісні вщент заповнений зал будинку культури вибухнув бурхливими оваціями. Молодь захоплено аплодувала і вимагала виконати пісню ще раз, і ще раз. До речі, на той момент у колективу ще не було назви. Ідея назвати його «Смерічкою» виникла у Левка Дутковського тієї ж щасливої новорічної ночі. Як розповідав потім Левко Тарасович, він подивився на ялинку в залі і згадав, що ялинка це і є Карпатська «Смерічка».
В цей час в ансамбль «Смерічку» приходять нові солісти Лідія Шевченко і Володимир Матвієвський. Лідія Шевченко згадує :“Коли Левко організував “Смерічку”, ми були такі молоді , справді схожі на смерічки . Я пізнала на цій сцені , що таке пісня.” Учениця художнього училища прикладного мистецтва Алла Дутковська проектує перші стилізовані концертні костюми взявши за основу народний одяг та сучасний силует. Кандидат мистецтвознавства Чернівецького державного університету М.В. Костишина писала : “ А. Дутковська стала першою на Буковині художницею по створенню естрадного одягу за місцевими мотивами. Її моделі , відзначаючись яскравою своєрідністю, заслуговують першочергової уваги та популяризації.”
Л. Дутковський пише і аранжирує нові твори: блюз “Бажання”(1967), пісню “У карпатах ходить осінь”(1968) на сл. А.Фартушняка, рок-композицію “Черемоше сивий”(1969) та ін.. Ці твори визначили творчий напрямок “Смерічки”, що дали українській естрадній пісні в 60-70 роки нову музичну хвилю. «Смерічка» часто виступала по Центральному та Українському телебаченню і радіо. Звичайно, як писав доктор історичних наук, професор Чернівецького університету П. Брицький: «це була велика праця, що грунтувалась на інтузіазмі, як учасників “Смерічки”, так і керівника Л. Дутковського , який з нуля навчав грати на музичних інструментах переважну більшість музикантів, розписував і розучував з ними партитури пісень, вчив співати, працюючи над вокальною манерою. В той час “Смерічку” легко можна було впізнати без оголошення по радіо і телебаченню. Ансамбль зі своєю оригінальною манерою виконання яскраво вирізнявся серед інших подібних колективів в Україні, які робили спроби копіювати “Смерічку”». Як згадував пізніше музикант ансамблю Олександр Бродовінський: «Смерічка» – це подвиг Левка. Хочу віддати данину величезної поваги за той колосальний труд , який Левко вклав у нас. Так треба було захопити людей ! Ми жили музикою, співом. Репетиції – до 3-ї, 4-ї ранку. Дехто навіть не знав музичної грамоти - Левко їх учив!» Нова музична хвиля перших пісень Л.Дутковського у виконанні “Смерічки ” та солістів Лідії Шевченко і Володимира Матвієвського в той час на Україні стала прикладом для наслідування багатьом ансамблям, композиторам. Весною 1968 року студент медінституту, юний Володя Івасюк попросив для свого репертуару у Левка Дутковського пісню «Бажання». Згодом В. Івасюк написав кілька пісень в стилі “Смерічки ” і подарував їх Левкові для ансамблю.. Це пісні « Мила моя» та “Відлуння твоїх кроків . Так почалась в них творча дружба. В. Івасюк писав у журналі «Кругозор» «Своєрідний стиль виконання і трактовка фольклору полонили мене, коли я вперше почув ансамбль на сцені. В “Смерічку” я приніс свої перші пісні». У 1968 році солісткою “ Смерічки ” стала артистка Буковинського ансамблю пісні і танцю Чернівецької філармонії Марія Ісак. У кінці 1968 року, почав робити перші спроби реалізувати себе у співі учень художнього училища Василь Зінкевич, а в листопаді 1969-го учасником ансамблю став, здібний співак-початківець Назарій Яремчук, з яких Л. Дутковський зробив легендарний дует. М. Ісак згадувала: «Успіху “Смерічка” сягнула завдяки засновникові Л. Дутковському, надзвичайно енергійній , наполегливій людині, до безтями закоханій у свою справу. Це він навчив співати Назарія, мене, Василя, всіх «смеречан»…». Прихід нових учасників підняли “Смерічку” на вищий щабель популярності. Весною 1970 року ансамбль «Смерічка» перемагає в Республіканському фестивалі самодіяльного мистецтва і отримує «Золоту медаль» лауреата. Для цього конкурсу були виговлені нові стилізовані концертні костюми за розробками А. Дутковської та В. Зінкевича, які шокували глядача своєю новизною і оригінальностю. В цьому ж році вийшла перша платівка-міньйон «Смерічки» — це була взагалі перша в Україні і друга в СРСР платівка в новому тоді жанрі ВІА. На ній звучать пісні Л. Дутковського «Незрівняний світ» соліст Н. Яремчук, «Ти прийди в синю ніч» соліст В. Зінкевич, «Бажання» солістка М. Ісак, та пісня В. Івасюка «Мила моя», яку виконують дуетом Н.Яремчук та В. Зінкевич. В 1970 році ансамбь «Смерічка» успішно виступає з концертами у Румунії. Навесні 1970 року Володимир Івасюк написав для “Смерічки” пісні “Червона рута” та “Водограй”. З легкої руки Л. Дутковського, як писав професор П. Брицький, вони пішли у широкий світ. “Пісенна фабрика” Левка зуміла майстерно прочитати задум композитора, донести пісні до слухача і так “розкрутити” їх , що твори стали надзвичайно популярні. Перше публічне виконання ансамблем “Смерічка” пісні “Червона рута” (солісти В.Зінкевич і Н.Яремчук) відбулося на сцені Чернівецької філармонії в жовтні 1970 року під час творчого звіту обласної спілки композиторів. Фірма «Мелодія» в серії «Українська естрада» записує пісню В. Івасюка «Червона Рута» у виконанні ВІА «Смерічка». Це взагалі перший на загал грамзапис і публікація пісні. Наступний 1971 рік був не менш успішнішим в історії «Смерічки» — знято музичний фільм «Червона рута», в якому солісти ансамблю та викладач культосвітнього училища С. Ротару зіграли головні ролі. В Москву запросили В Івасюка і солістів “Смерічки” Василя Зінкевича та Назарія Яремчука виконати пісню у телеконкурсі “Пісня-71” під супровід оркестру Юрія Силантьєва. Пісня Володимира Івасюка «Червона рута» стала найкращою в СРСР. На початку 1972 року “Смерічка“ взяла участь у Всесоюзному телеконкурсі “Алло ми шукаємо таланти”. Пісня Л.Дутковського “Горянка“ з солістами Н.Яремчуком та В. Зінкевичем принесла перемогу ансамблю “Смерічка” в Москві. Пізніше Всесоюзний журнал “Музыкальная жизнь” писав : « ”Горянка” Л.Дутковського - фірменна пісня “Смерічки”, вона принесла в свій час самодіяльному ансамблю звання лауреата телевізійного конкурсу, відкривши йому дорогу на професійну естраду. Написана вона з великим темпераментом та майстерністю і базується на тому же , головному для “Смерічки”, принципі- поєднання народнопісенної мелодики з сучасними ритмами…” В кінці 1972 року Центральне телебачення в Москві запросило ансамбль “Смерічка” з піснею Л. Дутковського “Незрівняний світ краси” на телеконкурс “Пісня – 72”. Та Л. Дутковський вважав, що пісня “Водограй” краща і переконав редактора телепередачі Віктора Черкасова, що піснею року повинен бути “Водограй” В. Івасюка у виконанні “Смерічки” та солістів Мирослави Єжеленко і Назарія Яремчука. Заключним акордом самодіяльної «Смерічки» був сольний концерт разом з білоруськими “Піснярами “ у Колонному залі Будинку Спілок у Москві, який відбувся зразу після запису телепередачі “Пісня-72”. Ведучими концерту були популярні диктори ЦТ А. Шилова та В.Кирилов. Концерт пройшов з великим тріумфом. Вдячні Моквичі щиро вітали два популярні ансамблі з України та Білорусії. З 1970 року в «Смерічці» брали участь: Левко Дутковский (керівник, клавішні), Октавіан Бендас (лідер –гітара), Олександр Мараков ( ритм-гітара), Олег Федотов ( бас-гітара), Олександр Мазан (ударні інструменти), Валерій Бурміч, Олесь Курик, Олександр Бродовінський, Василь Гнатюк (духові інструменти), Галина Мокрецова, Таня Герасимова, Одарка Журумія, Марія Наголюк, Зоя Маслова (бек-вокал), Марія Ісак, Мирослава Єжиленко, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук (солісти).
1 квітня 1973 року ансамбль «Смерічка» під керуванням Л. Дутковського разом з солістами Н. Яремчуком та В. Зінкевичем переходить на професійну сцену у Чернівецьку філармонію. Дутковський запрошує в ансамбль нових вокалістів. В «Смерічці» співають: Алла Зборлюкова, Людмила Артеменко (пізніше солістка Дніпропетровського ансамблю «Водограй»), Анастасія Лазарук з Кишинева ( тепер популярна поп зірка в Румунії) пізніше сестери Євгенія та Катерина Зайцева, а також Надія Пащенко з Києва, Олена Шевченко із Закарпаття ( майбутня дружина Н. Яремчука). Успішні гастролі, скрізь переаншлаги по Всьому Радянському Союзі. Л. Дутковський згадував: «Популярність була шалена. Наприклад, в естонському Таллінні переаншлаги, концерт перед 40–тисячною публікою на Співочому полі і в цей же день — концерт у Палаці спорту, де яблуку ніде впасти. У Львові — більше 50 концертів, по три в день, побиті вхідні скляні двері філармонії... У білоруському Гомелі після концерту на стадіоні військові підрозділи оточили автобус зі «Смерічкою», щоби артистів не розчавили фани. В казахській Алма-Аті ми мали два тижні по три концерти в день, і не можна було знайти заасюкайвого квитка. Після концерту десятки зворушених глядачів зі сльозами на очах підходили до нас з єдиним бажанням — доторкнутись до кожного смерічанина. Супераншлаги у Палаці спорту Мінська — по два концерти щодня, протягом тижня звукоапаратуру для концертів ставили дружні нам «Пєсняри». Переаншлаги у Московській кіноконцертній залі «Росія» у Лужниках...» В цей час за участю ансамблю «Смерічка».знімаються телестрічки «Стартує пісня», «Ти плюс я весна» та ін. Ансамбль «Смерічка» приймає участь в Днях української літератури та мистецтва в Естонії, у багатьох фестивалях мистецтв «Московські зірки», «Київська весна», «Марцешор», «Буковинська весна», «Кримські зорі», «Білоруська музична осінь». Колектив в 1975р. записує на фірмі «Мелодія» свій перший диск-гігант з піснями Л. Дутковського, В. Івасюка, В.Гроцева, Г. Скупінського, який в 1976 р. розходиться великим тиражем. В 1975 році виходить фільм естонського телебачення під назвою «Виступає «Смерічка» під керуванням Левка Дутковського», знятий на Буковині і у Косівському та Коломийському районах Івано–Франківщини. У стрічці через призму пісень «Смерічки» було показано багатогранне образотворче мистецтво народних умільців Буковини і Гуцульщини. Телефільм Центральне телебачення демонструвало лише раз, а в Україні він був заборонений та знятий з телеефіру. Естонці продали телефільм у 16 країн світу. На Україні залишилась перероблена копія, яка навіть до тепер не транслювалась. Після зйомок цього фільму в житті «Смерічки» наступає чорна полоса. На партзборах у філармонії почалась чергова критика і цькування ансамблю. Для колективу створюються певні «творчі умови», а також виснажливі гастролі. Все це не сприяє творчому зростові колективу. Першим не витримує В. Зінкевич і літом 1975 року переходить працювати в ансамбль «Світязь». За ним покидає філармонію і Н. Яремчук. Переходить на тебачення Л. Дутковський в жовтні 1975 р. і стає звукорежисером. Дутковський на Чернівецькому телебаченні записувє ансамблі «Смерічка», «Червона рута», «Жива вода», «Беркут», «Гуцулочка», співаків Н. Яремчука, С. Ротару, а також записує авторське виконання пісень В. Івасюка . Виготовляє фонограми на замовлення Центрального телебачення та Всесоюзної фірми грамзапису «Мелодія». Весною 1976 року до Дутковського прийшов на пробний звукозапис юний студент музучилища Павло Дворський, якого Левко порекомендував замдиректору Пінхасу Фаліку для роботи у Чернівецькій філармонії.
Назарію запропонували житло, і він повернувся у філармонію. В цей час в ансамблі працювали: Назарій Яремчук, Давид Степановський, Алла Зборлюкова (солісти), сестри Євгенія і Катерина Зайцеві, Олена Шевченко-Яремчук, (бек-вокал), Гама Скупинський (музичний керівник, клавіши) пізніше Володимир Таперечкін, Олександр Герцен (гітара) В’ячеслав Рябченко (фортепіано) Андрій Зомборі ( бас-гітара), Алік Шерман, Пилип Майзель, Микола Григорович (духові), Слава Борисенко (ударні), Натан Зільберман оригінальний жанр. ВІА «Смерчка» з Н. Яремчуком репрезентує своє мистецтво в Чехословаччині та НДР. В 1976 році ансамбль записує платівку-мінйон з піснями Л. Дутковського, «Якщо мине любов», «Посміхнулась ти» соліст Н.Яремчук та «Жива вода» солісти Н. Яремчук та Д. Степановський. Склад ансамблю постійно змінюється. Керівництво очолює Володимир Таперечкін. В 1978 році ВІА «Смерічка» записує свою нову платівку під керуванням В. Таперечкіна. Поступово творчість ансамблю занепадає і «Смерічка» втрачає свою популярність. В 1979 році філармонія робить реорганізацію і звільнює весь склад ансамблю. Н. Яремчук умовляє Л. Дутковського таки повернутись у філармонію і знов очолити та реставрувати «Смерічку». В цей час трагічно загинув Володимир Івасюк (вічна йому пам`ять). Незважаючи на заборони влади Л. Дутковський і Н. Яремчук серед тих, які першими поїхали на похорон до Львова. Траурна колона починалась з великого вінка з білих квітів, який Дутковський і Яремчук несли разом. Під час реорганізації «Смерічки» Н. Яремчук на фірмі грамзапису «Мелодія» записує свій сольний альбом в супроводі ВІА «Музики» з Ужгорода під керуванням Володимира Білоусова та ансамблю «Жива вода» під керуванням Юрія Шарифова. Н. Яремчук назвав альбом за піснею Л. Дутковського «Незрівняний світ краси». В цьому 1979 році Л. Дутковський відроджує творчість ВІА «Смерічки» і запрошує в ансамбль молодих музикантів: Олександра Соколова (бас-гітара), Ігоря Леська (ударні) Юрія Луцейко (лідер-гітара), Віталія Середу та Володимира Прокопика (клавішні), Віктора Морозова (вокал, гітара), Павла Дворського (вокал, гітара), Світлану Гнатюк пізніше Дворську та Світлану Соляник (бек-вокал). ВІА «Смерічка» знову здивували глядача концертною програмою з нових пісень Л. Дутковського, В. Морозова, П. Дворського, новаторською режисурою Л. Дутковського, одним з перших у Союзі світло–лазерним оформленням. Художник-модельєр Алла Дутковська подивувала оригінальним і майстерним вирішенням нових комплектів стилізованих концертних костюмів. До ансамблю «Смерічка» знову повернулася Всесоюзна популярність, супераншлаги, часті виступи в Москві, Ленінграді, в Прибалтиці, за кордоном. В 1980 році «Смерічка стає учасником культурної програми ХХ11 Олімпійських ігор. В 1981 році Н. Яремчук повіз на «Братіславську ліру» пісню Раймонда Паулса «Я тебя рисую» і повернувся дипломантом та з призом глядацьких симпатій. Укртелефільм за участю ансамблю «Смерічка» створює телестрічку «Через десять років». В цей час фірма «Мелодія» записує платівку-мінйон з піснями «Зачаруй», «Матіоли», «День до сонця» Л. Дутковського та пісню «Знай» В. Морозова. Наступного року «Смерічку» нагороджено Республіканською комсомольською премією ім. М. Островського. Л. Дутковський згадував: « Та «дякуючи» партійним функціонерам і їхнім інтригам, у нас виникали різні колізії і непорозуміння. Одного разу, коли Назарій у новій концертній програмі на Українському телебаченні заспівав ще й рок–н–рол у чорній декольтованій сорочці з абстрактно вишитими золотистими зірками (костюм Алли Дутковської), ця „вольность” переповнила чашу терпіння начальства. За вказівкою ЦК Компартії України відбулися закриті партійні збори на телебаченні, мене звинувачували у «націоналізмі». Уявляєте, місцева художня рада заставляла співати „Смерічку” пісні з репертуару популярних російських колективів, а, коли ми приїжджали на телебачення в Москву, редактори музичних телепередач неодмінно казали мені: «Нам ці пісні не потрібні, співайте краще свої українські, карпатські». На філармонійних партійних зборах почались постійні розборки та звинувачення в адресу ансамблю «Смерічка» та «нєуправляємого» і безпартійного її керівника Дутковського. В 1982 році Левко Дутковський невитримуючи «сприятливі творчі умови» назавжди покидає ансамбль «Смерічку» і починає працювати режисером-постановником Чернівецької філармонії. Співпрацює з сестрами Лідією та Аурікою Ротару, Олександром Серовим, та ансамблем «Черемош», з Івом Бобулом, Юрієм Шарифовим та фанк-гуртом «Жива вода». Випускає свою авторську платівку з І. Бобулом та «Живою водою». Художнім керівником «Смерічки» стає Назарій Яремчук, музичною частиною завідує Олександр Соколов. Невдовзі О. Соколов залишає Смерічку, музичною частиною завідує Володимир Прокопик. В 1984 році ансамбль «Смерічка» стає лауреатом Всесоюзного огляду-конкурсу тематичних програм, через рік — дипломантом XII Всесвітнього фестивалю молоді в Москві. 1987р було записано нову платівку. В ансамблі «Смерічка» постійно змінюються музиканти, поступово вона перетворилась на групу, яка акомпанувала Назарію. Соліст «Смерічки» Віктор Морозов залишає колектив, пізніше залишають ансамбль, створивши свою творчу одиницю, Володимир Прокопик і Павло Дворський. Назарій Яремчук набирає новий склад «Смерічки» на чолі з автором-виконавцем Олегом Шаком. Та на превеликий жаль 30 червня 1995 року після важкої хвороби, передчасно, відійшов у інший світ Назарій Яремчук (вічна йому пам`ять). Вокально-інструментальний ансамбль «Смерічка» поступово припинив своє існування. У вересні 1996 року Левко Дутковський як режисер и сценарист в містечку Вижниці, провів Всеукраїнський фестиваль сучасної естрадної пісні імені Назарія Яремчука, присвяченій памяті талановитого співака. Вокально- інструментальний ансамбль «Cмерічка» в даний час став уже красивою легендою. Тепер багато сучасних молодих виконавців продовжують спадок популярного ансамблю і виконують пісні, які народилися в легендарному ВІА «Смерічка» в 60-80 роки ХХ-го століття.
Остап САВЧУК
заслужений діяч мистецтв України,
художній керівник Чернівецької обласної філармонії
filarmoniya.cv.ua

Левко ДУТКОВСЬКИЙ - творець “СМЕРІЧКИ”
(Вижницький період - з 25 серпня 1966р. по 31 березня 1973р.)

Вокально-інструментальний ансамбль (ВІА) “ Смерічка” ! Мабуть не було серед молоді і людей старшого покоління всього СРСР та й за його межами таких, які б в кінці 60-х – на початку 70-х років минулого століття не чули про цей ансамбль і не слухали його музики та пісень. Він потужним вихором увірвався з популярними українськими естрадними піснями не тільки на обласні й республіканські сцени, але й на московську.
Автору цієї статті пощастило бути свідком зародження ансамблю і його тріумфальних виступів, які радісно сприймала публіка. Я працював тоді у м. Вижниці директором школи інтернату, випускником якої був незабутній Назарій Яремчук, що згодом став народним артистом України, лауреатом Національної премії імені Т.Г.Шевченка. Пам'ятаю майже усіх учасників ансамблю. Передусім ентузіастів “Смерічки” - соло-гітариста і саксофоніста Олександра Шкляра, виконавців на духових інструментах Валерія Бурмича і Леоніда Сіренка, - студентів Вижницького училища прикладного мистецтва (ВУПМ) ударника Юрія Шоріна, співака і гітариста Олексія Гончарука, бас-гітариста Віктора Музичка, обдарованого природою багатими талантами Василя Зінкевича. Сьогодні мало хто знає, що до того, як В.Зінкевич почав виступати, як співак, він був учасником, а згодом керівником народного самодіяльного танцювального колективу “Смеречина” при Вижницькому будинку культури. Память зберегла й те, коли прибули на роботу та навчання у Вижницю й Вижницький район юні дівчата Лідія Шевченко, Марія Ісак, Мирослава Єжеленко, Раїса Хотимська, Марія Наголюк, Стела Фрунзе, Неля Чабанова, Зоя Маслова, студентки ВУПМ Одарка Джурумія, Галина Мокрецова, відомий буковинський спортсмен і співак Володимир Матвієвський - майбутні учасники “Смерічки”, які володіли надзвичайно чарівними, дзвінкими голосами. Куди там до них сьогоднішнім “фонограмним зіркам”. Та й сам організатор і керівник “Смерічки” стрункий, худорлявий, енергійний двадцятитрьохрічний юнак Левко Дутковський, який після закінчення Мукачівського музично-педагогічного училища та служби в Армії прийшов у Вижницю, мав вигляд вісімнадцятилітнього. Це ж можна сказати й про першого модельєра естрадних стилізованих костюмів для учасників “ Смерічки”, вірного Левкового супутника й помічника – Аллу Дутковську, надзвичайно скромну і сором’язливу студентку Виж