Василь Литвин - Ой, полети, галко (2007) [MP3] | Ethno

Василь Литвин

1968 рік відкрив для України потужний талант Василя Литвина, що повернув до життя історичну пісню "Ой, полети, галко", присвячену Петрові Калнишевському.
З того часу живий голос кобзаря бентежить серця українців, утверджуючи сув'язь поколінь, підіймаючи найпекучіші проблеми сьогодення.
Народна пісня завжди бринить у серці кобзаря, але він шукає саме таку, яка доторкнеться до найсокровеннішого.
Тому складає пісні сам, знаходячи серед сучасної поезії відповідні вірші. Вони будять думку і відлунюють у кожній душі.
Василь Литвин взяв бандуру до рук, коли мав уже 21 рік. Його перший учитель і наставник Михайло Білошапка. Відомий бандурист Андрій Омельченко викладав у кобзаря клас бандури у Київському музичному училищі ім. Глієра.
Заслужений артист України, лауреат літературно-мистецької премії ім. Нечуя-Левицького. В репертуарі більше 200 пісень, 100 з них - власні твори.
Народився 4 червня 1941 року в селі Федорівка, Добровеличківського району, Кіровоградської області.

про диск

Вже п’ятдесят майже років співає Василь Литвин – але вперше платівку з його творами видано лише тепер. Можна, звичайно, і нарікати з цього приводу – адже за час, що минув, зроблено дуже багато, і шкода, якщо його доробок буде загублено. Але ж можна і радіти – бо там, де є початок, може бути і продовження. Сподіватимемось, що продовження буде, що будуть і нові платівки – зрештою, Василь Литвин є одним з тих, хто завжди намагався до справи кобзарства підходити творчо, розширювати обрії. Ним зроблено багато авторських обробок класичних вже пісень – але чимало створено і цілком нових творів на вірші кращих сучасних поетів, серед яких і його дружина, Антоніна Литвин. В принципі, репертуар чи не кожного кобзаря включає якісь власні твори – але у Василя Литвина кількість таких творів доходить до сотні, і це вже, ймовірно, виняток, а не правило. Крім того, має він і приємну манеру виконання. Здебільшого співає м’яко, лірично, але час від часу проривається назовні якась така внутрішня міць, що відчуваєш – руки цього чоловіка здатні тримати не лише музичний інструмент... Чомусь здається, що таку ж – та, мабуть, і більшу – приховану силу мали в собі й кобзарі минулого. Зрештою, вони співали правду – а це за всіх часів не було справою для слабких.