МОРІС ПІАЛА, ПРАГНЕННЯ РЕАЛІЗМУ
Французький кінорежисер, сценарист та письменник Моріс Піала за своє життя зафільмував трохи більше десяти стрічок. Кар’єру в ігровому кіні він розпочав на початку шістдесятих років минулого століття у досить зрілому віці.
Вже його повнометражний дебют, стрічка
«Оголене дитинство», містить усі ознаки сформованого стилю та визначальну проблематику. В картині йдеться про поневіряння десятирічного хлопчика Франсуа, що той схильний до анархічної та злочинної поведінки й не може утриматися в жодній з прийомних родин.
Знята вся ця історія воістину з олімпійським спокоєм. Режисер ніяким чином не форсує подій, не драматизує ситуації та не акцентує уваги на жодних зі складників сюжету. Більше того, його стиль максимально наближений до документального кіна, він дуже стриманий та лаконічний.
По суті, йдеться лишень про фіксацію фізичних дій персонажів, без спроби занурення у психологію чи соціальні реалії. Всі ролі у фільмі зіграли непрофесійні актори, що робить «Оголене дитинство» іще достовірнішим.
Наступна стрічка,
«Ми не зістаримося разом», зробила Моріса Піалу міжнародною знаменитістю. Картина створена за романом самого кінорежисера та розповідає автобіографічну історію про адюльтер, який подається максимально невимушено. У центрі оповіді – кінематографіст Жан, який, перебуваючи у шлюбі з білявкою Франсуазою, вже шість років стрічається з такою собі Катрін – молодою жінкою без якихось визначних рис, професії чи бажань. Стосунки між героями складаються дуже суперечливо: ніжність тут чергується з агресією, а турбота – з образами та ревнощами.
Поводження Жана з коханою жінкою загалом відображає манеру режисури Моріса Піали, який прагнув реалізму у всьому, в тім числі і в акторській грі. Задля цього він фільмував безліч дублів, всіляко провокував акторів, а також продовжував фільмування після команди „Знято!”, таким чином намагаючись зафіксувати неповторні миті існування.
Сама структура цього фільму максимально щільна, ритм картини дуже нерівний, навіть рваний через різну довжину епізодів, відтак логіку монтажу підпорядковано не стільки якійсь продуманій драматургії, скільки логіці пристрасті, бажання, логіці самого життя.
Власне, це можна сказати й про інші фільми Моріса Піали. Максимально наближені до побутового повсякденного досвіду, вони найчастіше розповідають про приватне життя пересічних людей, про динаміку їхніх стосунків, суперечливість їхньої поведінки. Тому у стрічках цього режисера на перший план дуже часто виходить фактура – насамперед людська; Піала просто майстер з відбору акторів і для головних, і для другопланових ролей.
Свідченням цьому є стрічка
«Спочатку отримай атестат зрілости», яка розповідає про гурт старшокласників – про їхні стосунки між собою та з батьками і вчителями. Тема цієї картини обертається навколо дорослішання, яке по-різному сприймається батьками та їхніми дітьми. Дорослим насамперед ідеться про шкільний атестат їхніх дітей. Зате він не особливо потрібен нащадкам, які мають інші цінності й не бажають перейматися соціальними умовностями.
Увесь фільм – це низка епізодів, у яких молоді люди проявляють власну активність – як хочуть та як уміють. І саме з цього фільму починається інтерес режисера до життя молоді, особливо ж до світу дівчат-підлітків, які стануть героїнями кількох його наступних картин.
Одній із них присвячена стрічка
«За наших коханих», яка вийшла на екрани 1983 року. У цьому фільмі знялася знаменита сьогодні акторка Сандрін Боннер, яку ця роль прославила. Боннер зіграла шістнадцятирічну Сюзанну, дуже привабливу юнку, котра долає певний шлях становлення: від невинної дівчини – до дуже амбівалентної молодої жінки, що постає в картині своєрідною загадкою та як виклик довколишнім.
Моріс Піала й Сандрін Боннер на фільмуванні
Це становлення режисер демонструє доволі детально, дозволяючи своїй героїні і ризиковану поведінку, і ризиковані слова.
Показово також, що єдиний, з ким знаходить спільну мову Сюзанна, є її батько, роль якого зіграв сам режисер. Можна різне бачити в такій опіці і в таких стосунках, проте вони – неодмінна складова кінематографа Піали, який завше прагне розповідати про потребу людини у близькості і про суперечливість цього бажання, котре має свій зворотний бік і не завжди обертається благом.
Про ще одну картину Моріса Піали,
«Лулу», варто сказати окремо, адже саме вона продовжує традицію акторських дуетів у його cтрічках, які завше виходять за межі встановлених ролей.
Жерар Депардьє, Ізабель Юппер та Моріс Піала на фільмуванніУ цьому фільмі режисер знімає прикметну і дуже зіркову пару – Жерара Депардьє та Ізабелль Юппер. Перед нами ще одна класична історія про любовний трикутник, проте цього разу в картині відчутно вагомий соціальний аспект, адже йдеться про людей із різних суспільних груп.
Депардьє тут грає чоловіка на ймення Лулу – представника нищих класів, колишнього в’язня, який аж ніяк не прагне до впорядкованого та відповідального існування. Багато в чому анархічний та імпульсивний, Лулу водночас наділений непересічною вітальністю, яка привертає до нього увагу протилежної статі, зокрема, і добре влаштовану у житті буржуазку Неллі, що її зіграла Ізабель Юппер.
По-своєму ця стрічка ніби замикає певне умовне коло творчости режисера, приводить його до початку, бо теперішній його герой – це ніби дорослий анархіст Франсуа із фільму „Оголене дитинство”, який продовжує своє життя в новій якості.
Вночі ж із 19 на 20 січня о 01:05 в «Арґументі-кіно» – одна з найуспішніх картин Моріса Піали –
«Поліція». Цей фільм прикметний кількома речами. З одного боку, в ньому знайшли продовження й розвиток кілька попередніх тем режисера, серед яких заплутані особисті стосунки персонажів. Проте важливішим є інше: у цьому фільмі Піала показав зразок концентрованого, доведеного до стану кислоти реалізму. Сценарій до стрічки писала знаменита сьогодні режисерка та кінодраматург Катрін Брейя, яка поклала в основу сюжету реальні поліційні протоколи.
Моріс Піала й Софі Марсо на фільмуванніФільм «Поліція» сповнений непідробного драматизму, який випливає із життєвих ситуацій та поведінки цілком реальних людей. У ньому багато режисерської та акторської імпровізацій, отже, і щирості.
З іншого ж боку, Піала знову ставить в осердя оповіді молоду і дуже привабливу жінку з подвійним дном. Цього разу її зіграла молода Софі Марсо. Разом із Жераром Депардьє вони творять на екрані ще один дуже привабливий та цікавий акторський дует, який запам’ятовується надовго.
(C) Арґумент-кіно
Гість
