Євген Озаркевич - біографія:
Народився Євген Озаркевич 9 червня 1861 року в селі Белелуя Снятинського повіту в Галичині у родині священика Івана (Іоана) Озаркевича. Озаркевичі — шляхетського походження священичий рід, що прославився культурницькою і громадсько-політичною працею ще від середини XIX століття, три його покоління залишили помітний слід в історії Галичини. Батько Євгена -= Іван Озаркевич був високоосвіченою людиною, інтелектуалом, навколо якого гуртувалося свідоме і прогресивне товариство. Здобувши вищу духовну освіту, володів декількома європейськими мовами, укомплектував чималу бібліотеку всебічного змісту: богословського, філософського, історичного, економічного, соціяльного, художнього. Він намагався привчати людей до громадської праці, до здорового способу життя, брав участь у діяльності «Руської Бесіди». Як видатний громадський діяч став послом (депутатом) краєвого сойму (1867—1876), а згодом — Віденського парламенту (1873—1891), неодноразово подавав інтерпеляції (запити) на захист і розширення громадських та національних прав русинів-українців, у справі поліпшення шкільної освіти в Галичині. Мати Євгена — Теофілія, дочка белелуйського пароха Данила Окуневського, також з роду, з якого вийшло багато видатних постатей українського життя. В родині, крім Євгена, було ще четверо дітей: Лонгин, Володимир, Наталія і Єроніма.
Отже, дитинство Євгена пройшло в заможному домі з глибокими культурними традиціями. За домом був прекрасний сад з чудовими алеями для прогулянок, які спускалися до потоку. Все оточення, мальовнича природа сприяли духовному розвиткові дітей. Дім Озаркевичів був осередком української культури, і серед друзів та рідних його називали «Руськими Афінами». Тут збиралися духівники околичних місцевостей, приїжджали знаменитості зі Львова, Чернівців, навіть з Великої України. Цей куточок галицької землі, на якому розташовані Белелуя, Русів, Снятин, Коломия, Чернівці, пізніше назвуть островом, де інтенсивно творилася українська культура високої проби, пов’язана з іменами В. Стефаника, Л. Мартовича, О. Кобилянської, Наталії Кобринської (Л. Крушельницька, 1990).
Атмосфера цього патріотичного дому залишила слід на все життя Євгена. Нормальну школу хлопець закінчив у Снятині, пізніше 5 років навчався в ґімназії у Чернівцях, де на той час була німецька мова викладання. Прагнучи навчатися рідною мовою, 15-літній Євген перейшов до Львівської Академічної ґімназії, де впроваджено українську мову навчання. Учнів-українців на той час було небагато, і львівські ґімназисти радо прийняли Євгена. Тут він провчився 3 роки до закінчення ґімназії, відразу увійшов у гурт найбільш свідомої української молоді. За даними його “Автобіографії”, Євген Озаркевич “...уже в ґімназії належав до перших свідомих українців (а було їх зразу лише 4 на цілу клясу), редагував літографований часопис “Улий”, писав дещо з белетристики... Відтак покинув писати і під впливом Івана Франка взявся до читання поважних наукових творів”. Іван Франко, який бував у домі Озаркевичів, мав великий вплив на формування свідомості молодого ґімназиста. Євген Озаркевич належав до комітету, який почав під редакцією І. Франка видавати «Дрібну бібліотеку».
Після закінчення ґімназії восени 1879 р. Є. Озаркевич записався на медичний факультет Віденського університету. Він зразу ж став одним із найактивніших членів української громади, вступив до товариства «Січ», виступав з рефератами і доповідями. Кілька разів Є. Озаркевича обирали головою виділу «Січі». За спогадами І. Боднарука, він був завжди веселим, мав дар розповідати різні історії та був у «Січі» душею товариського життя.
Брат Лонгин Озаркевич став юристом, працював адвокатом в Городку біля Львова. Після приходу більшовиків у 1939 р. перестарілого і хворого на ноги Лонгина Озаркевича разом з дочкою Оксаною і зятем Костем Бірецьким заарештували і вивезли в Росію, де вони пропали безслідно. Брат Володимир Озаркевич закінчив теологію, був священиком в Белелуї, одружився з Ольгою Рошкевич – нареченою Івана Франка. В посмертній згадці про нього (помер 1912 р.) писали, що він був одним з найсвідоміших галичан.
Сестра Наталія вийшла заміж за Теофіла Кобринського, співака, піаніста і композитора, стала письменницею і громадським діячем, заснувала «Товариство руських женщин». Вона разом з Оленою Пчілкою стала співфундаторкою знаменитого альманаху «Перший вінок», підтримувала тісні зв’язки з активістками жіночого руху, з Великої України. Сестра Єроніма поріднилася з родичами Соломії Крушельницької, вийшла заміж за відомого географа, історика, економіста і педагога Григорія Величка, прославилася як колекціонерка народних мистецьких виробів.У 1925 р. виїхала в Україну, забрала з собою спадщину Наталії Кобринської та свого батька для київських архівів, проживала в Умані, опублікувала деякі матеріали. З наростанням репресій більшовицького режиму в 1937 р. слід за нею загинув.
Характеристика сім’ї Є. Озаркевича виявляє ті корені та умови, які сприяли зростанню і розвитку кращих представників української інтелігенції. Родина Озаркевичів належала до справжньої української еліти, справою їх життя була освіта і культурний розвиток народу.
Навчаючись у Віденському університеті, молодий студент медицини приїжджав на літні вакації до рідного дому, де біля нього завжди збирався великий гурт товаришів і знайомих. Декілька разів він проводив літо в Кимполунґу, на Південній Буковині. Тоді там збиралися Наталія Озаркевич-Кобринська, Софія Окуневська, Ольга Кобилянська та її брати Максиміліан і Юліян. Разом з Євгеном Озаркевичем вони становили гурт молодих інтелектуалів, дискутували про покликання мистецтва, завдання літератури, ставлення до природи, організовували прогулянки в гори, товариські вечірки. В одному з ранніх творів Ольги Кобилянської («Доля чи воля») знайшли відображення її зустрічі з Євгеном Озаркевичем, Наталією Кобринською, Софією Окуневською.
У 1888 р. Євген Озаркевич отримав диплом доктора лікарських наук і впродовж трьох років проходив практику в клініках Відня. Пізніше він поїхав за скеруванням державним повітовим лікарем у Боснію, в місто Вишеград.Хоч матеріально становище повітового лікаря в Боснії було дуже вигідним, він затужив за рідним краєм і 1893 р. повернувся до Галичини, щоб працювати для свого народу.
В квітні 1893 р. газета “Діло” писала: “Д-р Євгеній Озаркевич, доктор всіх наук лікарських, відбувши кількалітню практику лікарську в загальному шпитали у Відни яко асистент славно-звістних професорів Бамберґера, Більрота і других, та практику дентистики, а відтак яко лікар повітовий і управитель міського шпиталю у Вишеграді, повернув до краю і осів в Стрию. Д-ра Озаркевича випередила заздалегіть добра слава яко вельми спосібного лікаря. Набувши знання і практики між чужими, бажає д-р Озаркевич стати спожиточним своїм землякам і для того осідає в краю, хоч за границями краю усьміхались для него условя вельми користні. Крок сей д-ра Озаркевича заслуговує на всяке признаня і ярко відбиває від поступованя тих руских лікарів, котрі скінчивши університети ідуть відтак в чужину, а не служать своїй вітчині, котра їх вивела в люде...».
Д-р Є.Озаркевич сповнений великих планів і задумів, готовий віддати народові сили і знання. Одразу ж, крім лікарської практики, займається активно громадськими справами. Незабаром стає однією з найпопулярніших постатей у Стрию. Без нього не відбувалися ні віча, ні збори, ні театральні вистави, ні концерти, ні вечорниці. Вже давно свідомі громадяни Стрия прагнули заснувати міщанське товариство, але ніхто не брався за нелегкий труд реалізації цього проекту. За спогадами І. Боднарука, «стрийське міщанство було дуже консервативне, без жодної національної свідомості і національних почуттів. Багатші господарі часто вважали, що українська мова — це мова «хлопів». Розпочинаючи працю з таким апатичним та інертним соціальним елементом, Є. Озаркевич дав доказ своєї найбільшої самопосвяти та ідейної відданості. Вже 28 квітня 1893 р. Євген Озаркевич скликав зібрання стрийських громадян, на якому виступав з промовою і переконав їх у потребі заснувати міщанське товариство — першу організацію української інтелігенції міста — «Міщанську Бесіду».
Є. Озаркевич зайнявся підготовкою статуту. Перші загальні збори відбулися 22 листопада 1893 р. у залі «Руського Касина» в кам’яниці «Під чорним орлом» на Ринку. В них взяли участь близько 200 осіб. Євген Озаркевич відкрив збори, його обрали головою зборів та першим головою «Міщанської Бесіди». Він зробив вагомий внесок у національно-культурне відродження Стрийщини. Він належав до тієї невеликої, але дуже сердечної громади, яка об’єдналася довкола Є. Олесницького і була зв’язана між собою найтіснішим союзом спільного довір’я і спільних ідеалів. І якщо в XX ст. Стрийщина виховала видатних борців за українську національну ідею, то в цьому є вагома частка заслуги Євгена Озаркевича.
Іван Брик згадував: «Напрацювався д-р Є. Озаркевич багато також для нашої стрийської філії «Просвіти»... Почавши від осени 1893 р. улаштовував виділ стрийської філії через усю осінь і зиму в залі «Руського Касина» виклади, на які сходився цілими масами народ з довколишніх сіл і стрийські міщани, так що заля була завжди повна.. Ті виклади мали величезний вплив на народ, на його свідомість, просвітній та культурний рівень. Серед прелегентів (лекторів. — Я. Г.) стрічаємо тоді часто ім’я Є. Озаркевича. Працював Є. Озаркевич у Стрию також над політичним освідомленням громадянства.
У 1894 р. Євген Озаркевич отримує призначення повітовим лікарем у недалеко розташоване містечко Рожнітів (нині Рожнятів). Тут він займається не тільки фаховою лікарською працею, санітарно-гігієнічними питаннями, а й глибоко вникає в освітні справи, з усіх сил намагається підвищувати культурний рівень населення і сформувати національну свідомість міщан і селян. Нелегко було працювати йому - єдиному в містечку українському інтелігентові. В листі до радника і посла Олександра Барвінського від 6 лютого 1895 р. він пише про відносини в Рожнятові: «Ціла руска справа стояла тут роками в руках москвофілів… Тимчасом Польща не дармувала, і помимо того, що містечко чисто руске, бо і латинники уживают між собою руского язика, перевела в школі язик викладовий польський… передовсім треба нам тут учителя Русина, то ж прошу Вас дуже на засіданню Ради шкільної краєвої по можності не допустити до того, щоби зістав іменований предложений окружною радою учитель Нижник, лиш Русин Павло Гринішак, син тутейшого міщанина». Лист показує пригнічуючу картину відносин того часу на галицькій периферії, корумпованість владних структур, антиукраїнську діяльність впливових польських урядників, глибоке зацікавлення Є. Озаркевича питаннями шкільної освіти українських дітей. Необхідно було протистояти, з одного боку полонізації, з іншого — агітації москвофілів.
Працюючи на віддаленій периферії, він уважно слідкує за пресою, подіями суспільного життя, виступами парламентарів у Відні та Львові.Обурюючись на один такий виступ, він пише 29.11.1897 р. М.Павлику «Мені так тяжко, що не маю з ким поділити думки, а то душа так і рветься!»
Є. Озаркевич часто відвідував батьківський дім у Болехові. Тут завжди бажаними гістьми були І. Франко і Павлик, у тому числі й у період їх судових переслідувань. ”. У листах до дружини і знайомих Франко неодноразово згадував ім'я Євгена Озаркевича. В болехівській домівці Озаркевичів перебували Сельські, Торонські, Грушевські, Рошкевичі, тут гостювали О. Кониський, Ф. Ржегорж, Д. Лукіянович. О. Кобилянська, вперше відвідавши цю родину, записала в щоденнику: «Тут життя і дух!»
Утвердившись як фахівець-лікар та громадсько-політичний діяч, Євген Озаркевич прагне до реалізації задумів і мрій про розвиток української медицини, створення українських національних лікарських організацій, установ, видань. Зимою 1897 р. він після піврічного стажування у віденських клініках переїжджає до Львова. З молодим лікарем приїхала його дружина — Анна-Емма Озаркевичева, віденка, німка за походженням; вона дуже добре володіла українською мовою, була все життя вірною супутницею і однодумцем чоловіка, брала активну участь у справах львівської жіночої громади.
Настав найплідніший і найактивніший 20-літній період життя і діяльності Євгена Озаркевича у Львові.
Він почав працювати у новій, щойно відкритій університетській клініці внутрішніх хвороб яку тоді очолював професор Антоні Ґлюзіньскі. Як засвідчують листи, Є. Озаркевич в лютому 1897 р. розпочав наукову працю під керівництвом професора А. ґлюзіньского. В листі до М.Павлика від 29.11.1897 р. він писав: «Зараз по Вашім відході говорив я з проф. Глюзіньским і виніс-єм таке вражіння з нашої розмови, що годі мені віддалятися на кілька днів з клініки….Зрозумієте, як мені на тім залежит, щоби тая праця вийшла разом під моїм і професора іменем».
Його розпорядок дня був надзвичайно напруженим: від 8 до 13 год. — праця в клініці, 13-15 — обід, 15-20 год. — знову праця в клініці; після 20 год. — громадські справи у Львівській “Бесіді”. Отже, Є. Озаркевич на якийсь час відмовився від приватної практики, по 10 год. на день присвячував лікувальній і науковій праці в університетській клініці. Наступного 1898 р. газета “Галичанин” повідомляла, що д-р Є. Озаркевич, «який практикує в клініці внутрішніх хвороб, приймає ... хворих від 3 до 5 год. по полудні».
23 травня 1901 р. газета “Діло” повідомила, що д-р Євген Озаркевич, який брав участь в конгресі чеських лікарів у Празі, поїхав звідти у Щавницю, де буде проводити лікарську практику впродовж всього літнього сезону, подібно, як в попередні роки. Мабуть, ця курортна практика навела його пізніше на дослідження і пропагування українських кліматичних станиць (курортів) у Карпатах.
В “Автобіографії” (написаній близько 1910 р. у третій особі) Євген Озаркевич подає: “Виступивши по 4 роках з клініки, вступив до головного шпиталю у Львові (де заступав прімаря*), а щоби мати дальше поле до успішної праці, і то на основі національній, задумав заложити власну руську поліклініку і дійсно перевів сей плян у життя, основавши в році 1903 “Народну лічницю” у Львові”.
Зразу ж після переїзду до Львова Є. Озаркевич дуже активно включається в громадсько-політичне і наукове життя української громадськості, стає діяльним членом «Просвіти» і Наукового товариства ім. Шевченка. Він та його старший приятель з Віденського університету д-р Щасний Сельський, лікар акушер-гінеколог, стають членами Математично-природописно-лікарської секції (МПЛС), яку кілька років тому організував Володимир Левицький, редактор збірника праць цієї секції. Головою секції був відомий український природознавець, філолог та письменник Іван Верхратський, який заклав основи наукової української термінології в природознавстві. Якраз цього року головою НТШ було обрано Михайла Грушевського, котрий переїхав до Львівського університету 1894 р. НТШ отримало значні пожертвування з Наддніпрянщини, придбало новий будинок на вул. Чарнецького (тепер В. Винниченка, 26), де розмістили друкарню і палітурню. Виникли умови для пожвавлення і розширення діяльності НТШ. У тому ж 1897 р. вийшов перший збірник МПЛС.
Є. Озаркевич вступив до НТШ ще 1893 р., будучи практикуючим лікарем у Стрию. Після переїзду до Львова на засіданні Математично-природописно-лікарської секції (МПЛС) 7 лютого 1898 р. він вніс пропозицію видавати окремий лікарський збірник та утворити окрему лікарську комісію. Лікарський збірник мав бути квартальником, в якому були б вміщені відомості з усіх галузей медицини, оригінальні праці та реферати своїх і зарубіжних авторів. Є. Озаркевич подав уже готову відозву до українських вчених у краю і за кордоном з проханням надсилати праці до збірника. Збірник мав стати першою спробою створити початки медичної наукової літератури українською мовою. Очевидно, в цьому його підтримували
М. Грушевський, І. Франко, О. Барвінський та інші впливові члени НТШ, з якими він здавна був у дружніх стосунках.
Євгена Озаркевича як ініціатора обрано редактором збірника, головою Лікарської комісії — Щасного Сельського. Містоголовою (тобто заступником голови) став Євген Озаркевич, який проводив основну діяльність, пов’язану з виданням збірника, і активно працював у Лікарській комісії. Офіційно обраним головою Лікарської комісії він став 1902 р. Дійсним членом НТШ Євгена Озаркевича обрано 1 червня 1899 р., під час перших виборів дійсних членів.
Насамперед Євген Озаркевич намагався залучити до співучасті в праці комісії та виданні збірника якнайбільше українських лікарів, для чого розіслав 110 запрошень до лікарів в Австро-Угорщині та 20 запрошень на «Велику Україну».
Видані Є. Озаркевичем упродовж чотирьох років 6 випусків Лікарського збірника становлять визначний внесок у розвиток української медицини, який ще досі не досліджений нашими істориками і фахівцями різних галузей медичної науки. Кожний випуск, обсягом 90—100 сторінок, складався з трьох розділів: оригінальні наукові статті, справоздання (реферати) і термінологія. В усіх випусках опубліковано 24 наукові статті (загальним обсягом близько 230 сторінок), авторами яких були 13 українських лікарів і науковців, у тому числі професор І. Горбачевський (Празький університет), Є. Кобринський (Прага), О. Дакура, В. Янович і М. Олійник (Відень), М. Долинський (Краківський університет), М. Кос (м.Ярослав). Зі Львова разом з Є. Озаркевичем дописували А. Соловей (Львівський університет), Щ. Сельський, В. Морачевський і С. Окуневська-Морачевська. Найбільше статей присвячено проблемам внутрішніх хвороб (9) та фізіологічним, біохімічним і бактеріологічним дослідженням (8), менше — питанням акушерства і гінекології (3), 2 статті — інфекційним недугам, по одній — очним і шкірним хворобам. Наукові статті підготовлені на рівні вимог тогочасних європейських журналів, широко цитують фахову літературу, обговорюють та зіставляють результати із працями німецьких та інших авторів. Зазначимо високий науковий рівень публікацій І. Горбачевського, О. Дакури, В. Морачевського та інших, і, звичайно, Є. Озаркевича, який проявив себе здібним науковцем.
Чотири наукові праці Є. Озаркевича, надруковані в «Лікарському збірнику», становлять насамперед одні з перших спроб систематично публікувати наукові медичні статті українською мовою. Згадаймо, що це був 1898 р., ціле століття тому назад. Не було ще українських фахових словників, не розроблено української наукової медичної термінології, стосовно наукових медичних праць не було прецеденту. До цього часу на територію Галичини надходили науково-медичні матеріали, друковані німецькою або польською мовами, на Наддніпрянщині такі матеріали друкувалися виключно російською мовою.
Велика заслуга Є. Озаркевича перед українською медициною в тому, що він одним з перших взяв на себе велику відповідальність — виступити з науковими медичними статтями українською мовою, хоч міг опублікувати свої праці в почитних німецьких або польських виданнях того часу. Проте він показав себе не тільки патріотом української мови і культури, а й ерудованим талановитим науковцем.
Перші наукові праці Є. Озаркевича, виконані в клініці внутрішніх недуг (одна із них спільно з д-ром Ю. Марішлєром) Львівського університету під керівництвом професора А. Ґлюзіньского, проведені із застосуванням методів фізіологічної хімії, коли Є. Озаркевич працював у хімічній лабораторії даної клініки. В них характеризуються тогочасні способи дослідження «переміни матерії», тобто обміну речовин, наводяться дані, отримані на трьох печінкових хворих з асцитом. В процесі тривалих копітких досліджень вмісту азоту, натрію, кальцію, хлору та фосфору в їжі, сечі, калі та в асцитній рідині виявлена залежність складу асцитної рідини як від складу їжі, так і від стадії хвороби (накопичення чи ресорбції асцитної рідини). Встановлено походження азоту транссудату передусім з білків їжі, досліджено баланс азоту, проаналізовано процеси засвоєння в кишках компонентів їжі та їх секрецію залозами кишок. У статті використано
16 джерел європейських авторів, матеріал добре ілюстрований таблицями. Цю ж працю опубліковано в солідному німецькому виданні. Наголосимо на високому науковому та методичному рівні праць. На жаль, це були єдині праці Є. Озаркевича, виконані ним в клініці Львівського університету. В іншій праці про дослідження над пропасницею (малярією) Є. Озаркевич описує власні випадки лікування хворих, наводить дані лабораторного дослідження мазків крові, описує ефективне лікування хініном. У статті він наводить історію вивчення малярії, починаючи з Гіпократа, детально описує техніку морфологічного дослідження збудників-плазмодіїв, зупиняється на дискусійних питаннях, описує клінічні види малярії, подає обширну (28 джерел) літературу. Одна із праць Є. Озаркевича присвячена жовтяницям, зокрема так званій уробіліновій жовтяниці. В ній автор дає загальну характеристику жовтяниць, зупиняється на ролі уробіліну в фізіологічних і патологічних процесах, розповідає історію його відкриття Яффе у 1867 р., детально описує теорії його утворення, спектральні властивості та хімічні реакції, наводить тогочасні методи дослідження. Наведені власні спостереження з хворими жовтяницями, розглядається механізм появи уробіліну і спростовується уявлення про існування окремої уробілінової жовтяниці. Автор наголошує на основному значенні пігментів жовчі, обговорює місце і процес утворення уробіліну. В статті використано 15 джерел європейських авторів.
Ці перші наукові статті Є. Озаркевича, опубліковані в «Лікарському збірнику», дають змогу характеризувати їх автора як науковця високої ерудиції, вдумливого клініциста, дуже добре ознайомленого з медичною літературою, фізико-хімічними методами дослідження, історією проблем внутрішньої медицини. Привертає увагу його вміння порушувати актуальні питання, аналізувати літературу та власні результати, робити обгрунтовані висновки. За даними “Автобіографії”, Є. Озаркевич, “..крім сих праць (4 наукові статті в “Лікарському збірнику”. — Я.Г.) написав много наукових, фахових рецензій (около 130), уміщених також в Збірнику Товариства Шевченка і деякі в німецьких лікарських часописах”. Свої праці він підписував переважно повним прізвищем, але зустрічається також скорочення. О.І. Дей (1969) наводить такі псевдоніми Є. Озаркевича: Е.; Е.О.; О-ич, Е., Д.; О-ич, Е., д-р.
В 6-ти випусках збірника опубліковано також близько 300 сторінок рефератів нових, найважливіших статей із європейських періодичних медичних видань німецькою, французькою і польською мовами. Є. Озаркевичу належить близько 100 рефератів, деякі з них обсягом 5—7 сторінок. Реферат зі з’їзду фтизіатрів у Лондоні 1901 р. опубліковано в найближчі місяці після з’їзду, такою ж новизною вирізняють інші публікації. В рефератах Є.Озаркевича виразно проявляється вміння вловлювати в матеріалі найважливіше, стисло і доступно викладати його. Фактично Є. Озаркевич започаткував перше українське медичне реферативне видання, яке дуже оперативно і детально знайомило читачів із досягненнями європейської медицини.
Розділ «Термінолоґія» також опрацьовував Є. Озаркевич. У ньому він опублікував понад 20 сторінок німецько-українського та латинсько-українського словника медичних термінів, що вживалися в даному випуску збірника. Тим самим Є. Озаркевич в останніх роках минулого століття започаткував розробку української науково-медичної термінології та складання українських наукових медичних словників. Цю роботу він продовжив пізніше.
Редакційну і наукову діяльність Є. Озаркевича в цей період характеризує його лист до д-ра Михайла Коса — військового лікаря-окуліста в Ярославі та Перемишлі від 15. 11.1899 р.:» будьте ласкаві перевести працю на руське, бо мені годі, я такий занятий, що се було би для мене великим тягаром; я і так мушу переводити трохи не усі праці. Тепер прислав знов проф[ есор] Горбачевський працю по-німецьки». Він відзначає, що подібно, як це практикується і сьогодні, він вважає доцільним друкувати праці рівночасно українською та іноземною мовою — для швидшого входження в європейську медичн у науку. На жаль, у наші дні більшість українських вчених публікують ще свої праці лише іноземною (російською або англійською) мовами. Чи не означає це, що вони (випускники російськомовних інститутів та університетів) ще не осягнули того рівня національної свідомості, який був притаманний Євгенові Озаркевичу — випускнику Віденського (також чужомовного) університету?
Лікарський збірник розповсюджувався не тільки в Галичині, його всупереч заборонам перевозили в Східну Україну, розсилали в бібліотеки Австро-Угорщини й інших держав. Незабаром він отримав високу оцінку сусідніх народів. На III Чеському з’їзді природників і лікарів редактор «Часопісу ческих лекаржу» д-р Семерод високо оцінив «Лікарський збірник», редагований Євгеном Озаркевичем, і подав його за взірець подібного видання сербам, болгарам і словакам.
У 1901 р. на засіданні МПЛС НТШ голова його професор М. Грушевський висунув питання антропологічних дослідів, яке порушила археографічна комісія. Для опрацювання відповідної анкети було обрано комісію, до складу якої увійшов і Євген Озаркевич.
Проте задуми і прагнення Євгена Озаркевича набагато випереджували тодішню дійсність. До авторів збірника вдалося залучити всього 4—5 українських лікарів-науковців, які працювали в університетських клініках і наукових центрах; цього було занадто мало для підтримання повноцінного наукового видання. Через утиски і переслідування царського уряду не змогли взяти участі у виданні українські вчені зі Східної України. З кожним роком кількість наукових статей зменшувалася і наприкінці 1902 р. їх забракло зовсім. Небагато було також читачів, підготовлених до сприймання таких наукових видань, і готових передплачувати збірник. Довелося змиритися з реаліями і відкласти видання збірника до кращих часів. З 1903 р. окремі статті на медичні теми друкували в «Збірнику математично-природописно-лікарської секції», співредактором якого став Є. Озаркевич. Він надалі брав активну участь у роботі МПЛС, реферував подані наукові матеріали, секретарював та головував на засіданнях.
На засіданні МПЛС 12 жовтня 1903 р. Є. Озаркевич повідомив, що від 1 січня 1904 р. він почне видавати “ Часопись лікарську”. Секція одноголосно підтримала цю пропозицію і вирішила подати її до схвалення відділові НТШ. На жаль, Є. Озаркевичу не вдалося реалізувати цей задум. Громада українських лікарів у Львові була на той час малочисельна, її представники зазнавали великих труднощів при спробах працювати в університеті, де медичні кафедри очолювали німецькі або польські спеціалісти. У Львові 1901 р., за даними календаря «Просвіти», налічувалося всього 8 лікарів-українців. Всі вони займалися приватною практикою.
В тодішніх умовах Австро-Угорської імперії не всі лікарі готові були безінтересовно працювати на українській ниві. Пізніше, в листі до О. Козакевича від 12 лютого 1908 р., Євген Озаркевич пише: «Мимо моїх трудів, задивів і просьб загал наших лікарів відноситься до тої інституції (Лікарської комісії НТШ. — Я. Г.) так апатично, що після видання з найбільшим зусиллям 6 випусків «Лікарського збірника» мусив се видавництво згорнути і прилучитися до спільних записок природописно-лікарської секції». І далі: «... з досвіду знаю, що у Львові мало охочих до праці».
Труднощі з науковим виданням були зумовлені, крім того, відсутністю бази для ведення наукової праці українськими лікарями. Необхідно було також поліпшити лікарську допомогу населенню, зокрема українському. Впродовж кількох років зросла група лікарів-українців у Львові. Беручи до уваги ці обставини, Є. Озаркевич вирішив реалізувати свою давню мрію — створити український лікувальний заклад. Він виступив з пропозицією заснувати у Львові українську лічницю для амбулаторного лікування. Урядові (австро-угорські) кола та польське громадянство ставилися явно неприхильно до цієї думки, розпускали легенди, начебто д-р Озаркевич знайшов якусь «руську холеру». Противники лічниці казали, що недуги в усіх людей однакові, тому не потрібно окремої української лічниці. «Нема окремих хворіб українських», — говорили вони. Дискусія притихла, коли митрополит Андрей Шептицький взяв протекторат над «Народною лічницею», наголосив на великому суспільно-культурному значенні цієї установи для міста Львова.
За ініціативи Є.Озаркевича засновано товариство «Народна лічниця», до якого залучено близько 800 членів, переважно інтелігенцію з українських організацій та спілок, з урядів, духовенства, успішно проходив збір коштів. Митрополит Андрей Шептицький віддав під Народну лічницю свій будинок з городом на вул. Петра Скарги (теперішня Є. Озаркевича, 4). Є. Озаркевич закуповує у Відні обладнання для лічниці, апаратуру для рентгенівського та фізіотерапевтичного кабінетів, обладнання лабораторії та ін. Сповнилася давня мрія молодого лікаря, і всі свої сили він віддає праці в лічниці. За його задумом, «Народна лічниця» повинна стати центром розвитку української медичної науки, а згодом — зачатком українського медичного факультету. Він писав: «Заложив я товариство «Народна лічниця» та при розширенні її функцій і прирості фахових сил є надія, що ця інституція буде осередком, відкіля будуть могли появлятися фахові наукові праці, що зможуть конкурувати своїм змістом і вартістю щонайменше з працями інших слов’янських народів». Нарешті 1 жовтня 1903 р. відкрито амбулаторію «Народна лічниця», як говорилося, «для несення дарової лікарської помочі мешканцям Львова і цілої Галичини без різниці віроісповідання і народності». Незмінним директором «Народної лічниці» став ініціатор її створення Євген Озаркевич.
Акту посвячення довершив Впреосв. Митрополит А.Шептицький; голова Ради лічниці нагадав з історії Руси, що в давнину при епископських осідках були вже шпиталі і лічниці, і при св. Юрі була така лічниця, та що нинішній митрополит відновив традицію предків своїх, очевидно в іншій формі, відповідно до вимог теперішної культури.
Спочатку працювали 4 відділи: внутрішніх і дитячих хвороб, хірургічний і ларингологічний, окулістики, шкірних і статевих недуг. З часом створено ще 4 відділи. Почали працювати лікарі інших національностей; близько 50% хворих становили поляки і євреї. “Народна лічниця” стала одним із найпопулярніших медичних закладів Львова. Сюди за допомогою зверталися тисячі львів’ян і жителів Львівщини. В 1912 р. “Народна лічниця” мала вже 8 відділів.
Д-р.Є.Озаркевич приймав хворих у відділі внутрішніх недуг.Упродовж 1912 р. отримали лікарську допомогу 3250 хворих, всього за рік було 10 тис. відвідувань.
Євгенові Озаркевичу вдалося створити добре обладнаний, забезпечений висококваліфікованими спеціалістами лікувальний заклад. Його задуму відкрити при Народній лічниці шпиталь перешкодила війна, це було реалізовано пізніше в 30-х роках.
Тимчасом кількість лікарів-українців у Галичині значно збільшилася, зростала їх національна самосвідомість. Постало питання про об’єднання українських лікарів, створення їх фахової організації Підготовчі заходи провів коломийський лікар Олександр Козакевич. Він організував комітет для заснування Українського лікарського товариства (УЛТ), розіслав українцям-лікарям в Австро-Угорщині та за її межами відповідну відозву, підготував для затвердження статут. 1 жовтня 1910 р. у Львові відбулися загальні збори, в яких взяли участь 63 лікарі з Галичини і Буковини. На вимогу влади початкова назва була «Руське товариство лікарське», пізніше вдалося його назву змінити на «Українське лікарське товариство». Головним завданням збори визначили: домогтися у владних структур створення української лікарської палати, видати фахову термінологію в порозумінні з лікарями Наддніпрянщини та видавати фаховий лікарський часопис. Головою товариства обрано директора Народної лічниці, голову Лікарської комісії НТШ д-ра Євгена Озаркевича, почався ще один плідний напрям його діяльності.
Є.Озаркевич здавна вже виношував задум видання українського медичного місячника, знаходив ще час на підготовку медичних науково-популярних статей і книг. Його перу належить перша в Галичині українська книга на медичну тематику — «Порадник гігієнічно-лікарський. Недуги пошестні», видана Просвітою 1911 р. У «Вступному слові» читаємо: «Починаємо отсе видавати так потрібний для нашого народа «Порадник гігієнічно-лікарський». Видання се буде складати ся з більше книжок і буде обнимати усі відомості про: 1) гігієнічний спосіб життя, 2) найважніші недуги людей, 3) санітарно-законні приписи... Підручника такого домагали ся від давна від «Просвіти» наші свідомі громади, нехай же тепер покористують ся ним як слід і подбають о його поширенє серед народа».
Є. Озаркевич описав у «Пораднику» 10 основних інфекційних захворювань того часу, подав їх етіологію, прояви, ускладнення, підстави діагностики, способи попередження. Розглянуто основи долікарської допомоги, питання відокремлення хворих, способи дезинфекції. Цінним для читачів був наведений у книзі звід законів та постанов про боротьбу з пошестями. Гарно ілюстрована книга, швидко розповсюдилася серед населення. «Порадник» став настільною книгою в багатьох українських родинах.. По суті, цією книжкою Є. Озаркевич започаткував видання українською мовою довідкової та навчальної медичної літератури.
Коли вже була розгорнута робота «Народної лічниці» і почало діяти Українське Лікарське Товариство, Євген Озаркевич повертається до свого давнього задуму — видання українського медичного журналу. Враховуючи невелику чисельність лікарів-українців і труднощі, які постали перед українською громадою, він вибирає найвідповіднішу в такій ситуації форму видання — науково-популярний місячник. Так 1912 р. з’являється перший науково-популярний медичний журнал українською мовою — «Здоров'я», орган Українського Лікарського Товариства. Редактором місячника став його ініціатор Євген Озаркевич, адміністратором часопису — д-р Д. Бережницький. Є.Озаркевич так писав у першому числі місячника про його програму: «Перший раз приступаємо до видавництва на нашій мові органу, призначеного справам здоровно (санітарно) — гіґієнічним. Насувається 2 питання: чи взагалі потрібно, чи наше громадянство підтримає достатньо таке чисто фахове видання. Нарід, що є уже народом справді культурним, мусить мати заступлені в своїм письменстві усі віти людського знання. А гіґієна є неяко мірилом культури, чим вище вона в народі стоїть, тим кращі в нього просвітні і економічні відносини...» Девізом місячника стали слова: «В здоровому тілі здорова душа, де сила — там воля витає!»
Авторами місячника були І. Горбачевський, С. Дрималик, С. Вітошинський, П. Турянський та ін. Постійно співпрацював з місячником син Івана Франка Петро. Не дивно, що «Здоров'я» мало понад 400 передплатників. Це велика кількість, якщо взяти до уваги, що всіх лікарів-українців (разом з військовими) в Австрії налічувалося 144. Місячник передплачували вчителі, приватні школи, всілякі гуртки, селяни.
Місячник редагувався на високому науковому рівні, містив як науково-популярні статті, так і матеріали наукового значення. Тут публікувалися новини зі світової медицини, цікаві факти, події з життя медичних організацій різних країн, питання здоров’я та захворюваності різних народів тощо. Євген Озаркевич був не тільки редактором, а й найактивнішим автором місячника, можна сказати — душею журналу. Впродовж 2-х років він опублікував на сторінках місячника кілька десятків матеріалів,які можна віднести до категорії науково-практичних. Вони становили велику вартість не тільки для населення, а й для лікарів, оскільки часто містили нові наукові матеріали й оцінки. Так, у статті про гомеопатію Є. Озаркевич наводить аналіз теорії та практики Ганемана, зупиняється на її принципах, на законі подібності (давати ліки, які можуть спричинити подібні прояви або хвороби), розглядає розведення розчинів, за яким лік діє тим успішніше, чим менше його вжити. Він критично оцінює
Гість
