Останні дні / Last days (2005) DVDRip Ukr/Eng | Sub Ukr

Рецензія

Стрічка знаменитого американського мистецького режисера Ґаса Ван Сента. Заключна із його трилогії про смерть…
Перша стрічка трилогії називається «Джеррі», друга – «Слон», що отримала «Золоту пальму» Каннського фестивалю, і в якій ідеться про те, як підлітки жорстоко розстріляли своїх однокласників.
Своєю ж чергою, фільм «Останні дні» розповідає історію останніх днів життя рок-музиканта на ім’я Блейк. І хоча творці картини характеризують її сюжет як вигаданий і лиш навіяний враженнями від останніх днів життя лідера гурту «Нірвана» Курта Кобейна, у подіях і персонажах стрічки очевидно прочитуються явні посилання на біографію знаменитого вокаліста і гітариста, творчість якого помітно видозмінила популярну музику 90-х років. Кобейн і «Нірвана» були прапором цілого стилістичного напрямку в рок-музиці, ґранджу, що став одним із найпомітніших явищ альтернативного року на схилку ХХ століття.
Нагадаємо, що слово «нірвана» на санскриті означає «згасання», і в буддизмі є найвищим станом, найвищою метою людських прагнень. Це, за уявленнями, такий собі психічний стан, що означає повноту внутрішнього буття, відсутність бажань, абсолютне заспокоєння і самодостатність, а також цілковиту байдужість до зовнішнього світу.
І, правди ніде діти, саме таке визначення найбільше надається до характеристики світовідчуття лідера того самого рок-гурту «Нірвана» Курта Кобейна, про якого, так чи так, ідеться у фільмі «Останні дні».
Очевидно, запрошуючи вас до перегляду, я маю наголосити, що точну послідовність подій, які відбувтимуться на екрані, встановити досить важко. І це через так звану «еліптичну» манеру фільмування, яку Ґас Ван Сент програмно використовує у своїх найостанніших фільмах. Деякі події в такій манері демонструються по кілька разів і частенько з різних кутів зору, таким чином ніби кільцюючи кінематографічний плин часу. Цим формальним прийомом режисер привертає більше уваги до певних ключових епізодів фільму, наголошує на них. Разом із тим, іншою прикметною рисою такого підходу є пильна увага до якихось, здавалося б, незначущих деталей, що потрапляють до кадру. І це робиться на противагу драматичним подіям основної сюжетної лінії, які тим часом точаться поза межами екрана. Зауважте і будьте до цього готові…
Гадаємо, що не зайве звернути вашу увагу також на виконавця головної ролі – Майкла Пітта. Він аж ніяк не є ріднею голлівудській зірці Бреду Пітту – ні по крові, ні за кінематографічним світоглядом. Принаймні, голлівудських студій і голлівудського стилю цурається принципово. Віддає перевагу мистецькому кінематографу, тяжіє, зокрема, до європейського кіна. Прославився завдяки участи у знаному фільмі Бернардо Бертолуччі «Мрійники», а також знімався в австрійця Міхаеля Ганеке та стрічках американських незалежних режисерів… І він аж ніяк не випадковий виконавець в «Останніх днях», бо і сам є музикантом (виступає з гуртом «Паґода»), і музика Кобейна йому близька («монологічна», як каже Пітт), зрештою – написав для свого персонажа Блейка і виконав у фільмі пісню. Ну й, прикметно, що не хто інший, а Ґас Ван Сент свого часу і привів його до кінематографа.
Той самий Ван Сент, який дуже любить робити, сказати б, повільне кіно. І який неодноразово стверджував, що на його творчість найбільший вплив справили Андрєй Тарковський та Алєксандр Сокуров.
Так чи так, запрошуємо всіх на «Останні дні» – перед нірваною. (АРҐУМЕНТ-КІНО)

Про режисера. Ґас Ван Сент: Зробити цей світ милосерднішим

Кінорежисер, сценарист та продюсер Ґас Ван Сент належить ніби двом різним кінематографам – американському незалежному, а також голлівудському мейнстриму. Проте в середині вісімдесятих, коли власне і відбувся повнометражний дебют режисера, Ван Сент цілком співвідносив себе з американським андеґраундом, який існував у своєрідному ґетто і призначався для втаємничених.
І йдеться не тільки й не стільки про художню винятковість. Саме Ґас Ван Сент був одним з перших американських кінематографістів, хто не просто насмілився показати на екрані гомосексуальне кохання, але й зумів зробити його цілком універсальним видовищем, призначеним широкій публіці. Його дебютний фільм „Дика ніч” є своєрідною точкою відліку для неупередженого показу гомосексуалів на екрані. І ця скромна чорно-біла картина стала не тільки художнім здобутком молодого режисера, але й відкрила для нього двері великих студій.
Його наступна стрічка „Аптечний ковбой” також відображала життя марґіналів – у ній ішлося про гурт наркоманів, які грабують аптеки. Ван Сент зафільмував не тільки історію одержимих наркотиками підлітків, він зумів підняти її над соціальним тлом, зробити картину водночас злободенною та поетичною. Саме на «Аптечному ковбої» формується візуальний стиль кінорежисера, який включатиме велику кількість близьких планів, а також своєрідні марення героя, які часто супроводжуватимуть або й перериватимуть головну дію.
І якщо «Аптечний ковбой» виявив у Ван Сенті естета, то картина «Айдаго тільки для мене» зуміла сплавити художній експеримент, екзотичний сексуальний та соціальний досвід у потужну людську драму.
Головний герої цієї картини, хворий на нарколепсію неблагополучний підліток Майк, який практикує вуличну проституцію, дозволив режисерові розповісти історію молодого покоління дев’яностих, яке зростає соціально та екзистенційно неприкаяним. Покинуті своїми батьками, взагалі дорослими, молоді люди намагаються самостійно відшукати власний шлях у житті, проте, як правило, зазнають на цьому шляху поразки. Власне, хвороба головного героя, яка ніби позначає собою постійне випадання із життєвого потоку, і стала головною метафорою картини.
Стрічкою «Айдаго тільки для мене» Ґас Ван Сент перейшов до голлівудського мейнстриму. 1997 року студія «Мірамакс» запрошує режисера поставити картину «Розумник Вілл Гантінґ», сценарій до якої написали молоді актори Бен Еффлек та Метт Деймон. Головний герой цього фільму – двадцятирічний геніальний математик Вілл Гантінґ, котрий ніяк не може подолати своїх внутрішніх проблем. Саме вони не дають йому можливості обрати власний шлях у житті. На допомогу хлопцеві приходить психолог Шон Маґваєр, що він знає ціну втратам та здобуткам.
Саме у цій картині Ван Сент знайшов формулу розв’язання проблем молодих людей. Суть її у наставництві старшого та мудрішого чоловіка, який не тільки навчає свого підопічного, але й вчиться у нього сам.
Проте на початку нового тисячоліття режисер відмовиться від цього по-голлівудськи ефектного, проте доволі штучного способу розв’язання конфліктів. Трагедії в американських школах, зокрема у школі Коломбайн, де підлітки застрелили тринадцятьох однокласників та вчителів, змусить його серйозніше глянути на тему підліткового ізґойства.
Одна за одною виходять його стрічки, що сповнені песимізму. Своєрідного верхів’я цей період творчости Ван Сента досягає у картині «Параноїд-парк», де ми не тільки бачимо злочин, здійснений підлітком, але і його внутрішній світ. Майстерно зафільмована, картина поєднує соціальний вимір з поезією і є своєрідним поверненням постановника до його стрічок вісімдесятих, на кшталт «Аптечного ковбоя».
Проте сьогодні в АРҐУМЕНТІ-КІНО інша картина – менш поетична і більш депресивна. Вона створена одразу після стрічки «Слон», котра присвячена масовому вбивству у школі Коломбайн, і відсилає до ще однієї знаменитої трагедії дев’яностих – самогубства Курта Кобейна. Звісно, в обох випадках фільми не зводяться до ілюстрації відомих подій, на чому, до речі, наголошує і сам режисер. Ці картин створені, сказати б, за мотивами, і мають за мету радше відтворити світ, у якому жили та діяли їхні герої, ніж знайти вичерпні пояснення їхнім вчинкам.
Проте, відтворюючи атмосферу подій, демонструючи тло, на якому відбулася трагедія, Ґас Ван Сент запрошує глядача поспівчувати своїм героям. Відмовившись від ілюзорного розв’язання конфліктів, режисер тепер сподівається тільки на людське співчуття, яке не подолає зла, проте зможе зробити цей світ милосерднішим.
(Ігор Грабович)