Лео - Люмінофори (2005) [MP3] | Lounge

Детальніше тут

Багато крихітних людських фігурок, що випромінюють фосфоричне блакитне світло на обкладинці диска — це, схоже, графічна метафора того музичного клімату, який тут домінує. А творцем цього особливого настрою, який з легкістю можна віднести до новомодного стилю «лаунж», є відомий музикант, акордеоніст групи «Мандри» Леонід Бєлєй. Певно, трохи кокетуючи, він вигадав собі артистичний псевдонім Лео, а перший плід своїх усамітнених від галасливого світу рок-музики пошуків поіменував так само не без претензій «люмінофори». Мало хто здогадується, що цим терміном насправді нарікали мікроорганізми, що народжують і передають світло. Як не дивно, музична техніка цього виключно інструментального альбому справді «світиться»: кожна тема — ніби «світлячок» посеред осіннього листя. Усе тут легко і комфортно, ніби хтось невидимий погладжує ваші вуха… Не менш визначальним є те, що Леонід «на повний зріст» демонструє своє бездоганне володіння акордеоном — цим далеко не «легким» інструментом. І якось одразу зрозуміло, що він просто в нього закоханий.
До речі: усі партії гітар, синтезатору та усі електронні семпли він придумав і записав самотужки. Звукорежисурою опікувався давній приятель «Мандрів» Андрій Обод.
Що ж спонукало музиканта доволі відомого колективу пуститися раптом у «сольне плавання» на хвилях майже солоного стилю «лаунж». Передусім — різнобічність музичних уподобань. Ще до «Мандрів» існувала альтернативна група «Ярн», пізніше — електронний студійний проект «Звірята Суфіни». Зовсім недавно Леонід Бєлєй збагнув, що за роки інтенсивного рок- музикування у нього накопичилося чимало тем, непридатних для реалізації «Мандрами». Йдеться про різновид досить вишуканої інтелігентної музики, яка нікого і ні за яких умов не «напружує». Її можна слухати будь-де і будь-коли. Ну от як музику до знаменитого фільму «Амелі», де також багато лірики й акордеону. Але відмінність «люмінофорів» від інших зразків «лаунжу» полягає в тому, що цей диск — концептуальний, а його побудова має власну драматургічну лінію. Умовно це можна визначити як звукову мандрівку утаємниченими місцями, які знаходяться далеко на узбіччях мегаполісів і цивілізації як такої. Себто «люмінофори» мають дуже виразний, як на мене, антиглобалістичний підтекст.
Альбом розпочинається п’єсою «Такий близький далекий берег», а завершується двома надзвичайно красивими речами: «Острови так швидко змінюють колір» та «Мелодії телефонних доріг». Задовго до появи сольного диску Леоніда Бєлєя лідер-вокаліст «Мандрів» Фома видав свою платівку «Live» — «живий» звіт одного з сольних концертів. Одразу ж поповзли чутки про розкол у лавах «Мандрів». Подібні забобони супроводжували обидва сольних альбоми Олега Скрипки, однак «ВВ» і не збиралося розпадатися. Отже, сольні роботи учасників зіркових груп — це не свідчення внутрішніх негараздів, а якраз навпаки: вони вказують на потужний професійний потенціал музикантів, їхню творчу різнобічність.
Олександр ЄВТУШЕНКО

УМКА про альбом

Для людей, яких цікавлять творчі шляхи гурту Мандри, скажу, що Лео – то, власне, Леонід Бєлєй, їхній акордеоніст. Але додам, для тих же самих людей, що особиста творчість Лео дуже відрізняється від творчості гурту. І це, чесно кажучи, добре – інакше було б просто нудно, адже повтори нікому не цікаві. А так – чуємо людину, що досить вдало створює сутінкову, вечірню, затишну атмосферу. Сонце вже сіло, і ось тепер ця музика вступає у свої права. Бо вдень, як відомо, світлячки не світяться. А зараз… може, це схоже на прогулянку нічним містом. Тільки-но пройшов дощ, бруківка виблискує у світлі ліхтарів, ніхто нікуди не біжить, не поспішає. Не поспішає і музика, вдивляється у ніч, у себе, у віддзеркалення своїх очей в темних водах – і стає стрімкою. Вона фліртує з незнайомим перехожим, не зваблює – грається легко, усміхнено, напівжартома. Знайомиться, морозиво куштує, цілує на прощання теплий вітер і йде собі далі. Поки не з’явиться сонце.
Антон Йожик Лейба