ЖАК ТУРНЕР, КІНОЦАРИНА МЕТАФІЗИКИ
Американо-французький кінорежисер Жак Турнер сьогодні є одним із найшанованіших кінематографістів минулого, який зумів у доволі жорсткій голлівудській системі сорокових-п’ятдесятих років знімати не просто цікаві, але й новаторські картини.
Фільмуючи жанрові стрічки, він досяг віртуозного володіння формою, яка фактично перетворилася на зміст. Прикладом його творчої манери може бути кінокартина «З минулого», що знята у стилі нуар. У цьому фільмі Турнер уміло створює атмосферу протистояння в кадрі за допомоги тіней. Він показує бійку двох людей як війну світла й темряви, як вторгнення чогось метафізичного у звичайний фізичний світ.
Власне, метафізика, боротьба світла й тіні, опосередкований показ загрози найвиразніше проявилися у горорах Жака Турнера. Він творив жахні картини, але страх у них майже ніколи не був очевидним, він часто ховався у звичайних речах, був наділений незвичною амбівалентністю.
1942 року Турнер, за сприяння продюсера Вела Льютона, який підтримував його ідеї та запросив на студію RKO, фільмує етапну стрічку у своїй творчості – фільм жахів
«Люди-кішки». Значення цієї картини для жанру годі переоцінити з кількох причин. Найперша, це, звісно, формальна майстерність Турнера, який уміло грається з емоціями глядача, щоразу посилюючи напруження, яке хоч і зростає з кожним епізодом, проте не завжди закінчується очікуваною розв’язкою.
Турнер вводить непевність у сам сюжет цієї історії. У фільмі йдеться про дівчину на ймення Ірена, сербку, яка у зоопарку знайомиться з американцем Олівером Рідом. Олівер зачарований екзотичною красою дівчини і прагне з нею зблизитись. Проте Ірена вагається й розповідає Оліверу історію про людей-кішок, що ті жили колись у її рідному селі. Це були аморальні істоти, які не визнавали божих заповідей, поклонялися дияволу і за це були покарані. Не всі з них загинули, бо найсильніші та найхитріші переселилися за океан. І зараз Ірена боїться, що її почуття до Олівера можуть розбудити в ній ту саму жорстоку і мстиву кішку. Олівер не сприймає цієї історії серйозно, скеровує Ірену до спеціаліста, пороте подальші події цілковито виходять із-під його контролю.
Власне, починаючи з цієї картини, саме жінки та жіноче бажання стають головними темами кількох фільмів Жака Турнера. Режисер вдивляється у загадку жінки, яка залишатиметься настільки непроникною, що завжди утілюватиметься у нелюдських, міфологічних істотах.
1943 року Турнер фільмує ще одну важливу стрічку для жанру горор –
«Я гуляла поряд зомбі», у якій розвиває тему жіночого бажання і демонічних культів, які можуть повертати людей зі світу мертвих.
Фільм розповідає про молоду медсестру Бетсі, яку багатий плантатор запрошує на острів Сан-Себастьян у Карибському басейні доглядати за своєю хворою дружиною Джессікою. Бетсі не знає, на що хворіє Джессіка, проте перша зустріч із нею стає шоком. Джессіка з’являється із темряви як посланець потойбічних сил, як утілення чогось немислимого та нереального.
І згодом Бетсі робитиме відчайдушні зусилля, аби допомогти Джессіці, та навряд чи можна допомогти мертвій людині.
Ця стрічка не просто ввела зомбі до голлівудського кіна, вона стала багато в чому зразковою. Турнер одним із перших використав зомбі як певну універсальну метафору, яка піддається розмаїтим тлумаченням.
Того ж таки 1943 року Турнер випускає на екрани картину
«Людина-леопард», у якій веде мову також і про жіноче суперництво, і про ймовірне перетворення людини на тварину. Проте цього разу він фільмує реалістичну стрічку, в якій міфологічний туман приховує страшну правду про суто людські пристрасті.
Зав’язка сюжету обіцяє нам нових «Людей-кішок». Молодий, проте амбітний менеджер нічного клубу орендує для своєї подруги живого леопарда, аби вразити публіку та відтінити головну зірку цього закладу. Поява дівчини з леопардом справді викликає ажіотаж, проте дійство закінчується втечею леопарда на волю. Зранку стає відомо про вбивство, яке начебто здійснила ця тварина. Починається розслідування, яке, зрештою, дає неочікувані результати.
І тут Турнер знову демонструє власну майстерність, фільмуючи напружені сцени переслідування, які балансують на межі правди й вигадки, і в яких важливішими є уява самого персонажа та глядача у залі, ніж реальна загроза.
У цій картині так само відбувається боротьба світла й темряви й вічне протистояння добра і зла і в самій людині, і у світі навколо неї. Нічні епізоди цієї стрічки стали знаковими для жанру і згодом багато разів наслідувались.
1957 року Турнер фільмує свій останній шедевр, картину
«Ніч демона», яка мала досить складну долю і під час виробництва, і під час прокату, проте ввійшла до переліку класичних горорів.
У фільмі йдеться про сатанинський культ і одного з його адептів, що він змушений приносити жертву потойбічній істоті, аби не стати жертвою самому. Сюжет обертається навколо американського вченого Джона Голдена, який прибуває до Англії, аби за допомоги науки розвінчати забобони. Джон вірить тільки в розум, а всі розмови про потойбіччя має за дурницю. Він не зважає на численні застереження й докази існування культу і його здатности впливати на людське життя й навіть на сили природи.
Все змінюється, коли Джон сам стає жертвою переслідування невідомого та безжального демона.
Особливістю цієї стрічки є з’ява монстра вже на самому початку фільму. І сценарист картини Чарлз Беннет, і режисер Жак Турнер були проти такого рішення, яке їм нав’язав продюсер, та вони не мали достатньо влади, аби його змінити. І все ж кілька епізодів цієї стрічки, особливо сцена переслідування головного героя в лісі, стали взірцевою демонстрацією режисерської майстерности Турнера. Тут він знову вдається до опосередкованого показу жаху. Залишаючи істоту довгий час невидимою, він подає її метафізичну природу через певні фізичні явища, які можна трактувати по-різному.
Не менш цікавим є ґрандіозний фінал цієї картини, де поєдналися кілька жанрів – від власне горора, до фільму катастроф і навіть чорної комедії.
Вночі з 29 на 30 вересня о 00:20 у програмі АРҐУМЕНТІ-КІНО – передостання картина Жака Турнера
«Комедія страху». Це справді комедія, ще й кольорова, ще й за участи першокласних акторів фільмів жахів, про що вже йшлося раніше.
І ця доволі смішна чорна комедія у пом’якшеному й іронічному стилі подає розмаїті жанрові кліше та водночас містить досить міцний і навіть захопливий сюжет, що здатен заінтригувати й зацікавити скептичного глядача.
Звісно, з багатьох причин сьогодні ця стрічка виглядає дещо архаїчною. Вочевидь, що кіно пішло далі, й картина Турнера залишилася у своєму часі. Проте для шанувальників і цього кінематографіста, і згаданих акторів – це справжній подарунок, адже йдеться про фільм, який свідчить, що кіно є не тільки певним матеріальним об’єктом для споживання. Дуже часто сама фантазія з приводу цього об’єкта – це ностальгія та мрія, яка завше буде більшою, ніж сама реальність. Власне, таким є один з уроків кінематографа Жака Турнера, що він, як ніхто інший, умів розгледіти метафізику в кожному безпосередньому прояві буття.
(C) Арґумент-кіно
Гість
