У монографії вперше в українському культурознавстві та лінґвокультурології розглянено соціокультурний простір як поле розгортання дискурсивних практик, що вкорінені у розмаїті сфери життєдіяльности. Досліджено процеси сенсоутворювання, що відбуваються у надрах життєдіяльности людей у лоні їх розмаїтої дискурсивної активности. Проблему власне українського лінґвокультурного середовища в містах (а також його дисперсійности та функціональної неповноти) автор розглядає на тлі процесів глобалізації, креолізації та марґіналізації самих носіїв української культури. У цьому контексті, зокрема, взаємодію глобального та локального розглянено як так звану глокалізацію (зустрічний рух смислоформ, знакових систем та способів комунікування).
Для етнологів, соціяльних антропологів, культурологів, а також тих, хто цікавиться питаннями лінґвокультурології.Зміст
Що таке соціокультурний простір? (від комунікативно-дискурсивних вимірів до сенсології культури) — 5
Розділ 1. Глобальне — національне — локальне — 17
Розділ 2. Соціокультурне середовище — комунікація — “колообіг” культури (спроба попередньої схеми) — 86
Розділ 3. Деколонізація міста — революція у лінґвокультурному середовищі — 178
Глобальне в помаранчевім локусі Майдану (замість післямови) — 289
Іменний покажчик — 296