Євген Гуцало. Княжа гора (2010) [MP3]

Початок книги

КНЯЖА ГОРА
повість
Зоддалеки гора Княжа — як бурий ведмідь превеликий, що розлігся на березі ріки.
Пливучи в човні по ріці, поволеньки наближаєшся до цього сонного горбатого
ведмедя, котрий передні волохаті лапи витягнув низькими кручами ген-ген уперед,
поклавши на них довгу морду. І коли придивитись із човна пильніше, можна
вгледіти опукле нашорошене вухо, яке і вві сні не опускається, прислухається до
безмежжя простору, можна розрізнити й приплющене ведмеже око, над яким куці вії
здригаються так, як на вітрі здригаються дерева. Цей ведмідь спить на березі
ріки не тільки взимку, а й улітку, коли, здається, гріх не проснутись і не
поласувати доспілими ягодами та медом диких бджіл, вгамувавши спрагу блакитною
річковою водою, в якій хлюпочеться довга шерсть на передніх лапах. Величний і
грізний, він втрачає свої ведмежі обриси, коли наближаєшся в човні до берега, й
ти вже не бачиш ні простягнутих уперед лап, на яких у сонному супокої лежить
ведмежа гостра морда, не бачиш і могутнього горбатого хребта, а тільки —
гористий берег, що круча за кручею спинається до гори, а на кручах живими
зморшками брижиться ліс, який тут, унизу, з первозданною ніжністю зеленіє
шелюгою по білих піщаних обмілинах, де в святкових веселощах грає риба й де
чайки літають і плачуть, мов неприкаяні душі померлих. Тепер пливеш повз Княжу
гору — й не видно ведмедя, й не страшно його заснулої звіриної сили, вже твою
душу опанував одухотворений, легкий і чистий простір величної ріки, що в якомусь
пісенно-музичному екстазі струмить і стелить то зелені, то сині хвилі води, й ця
серпанком повита ріка — попереду нескінченна, обрієм не обмежена, бо отам он на
млистому овиді вона видимо переливається за поріг обрію, й ти пливеш по її
пісенно-музичній течії, що взяла тебе під свою незбориму владу, не можеш
вивільнитись від неї — та й не маєш такої душевної потреби, вже не відчуваєш
часу й простору, бо вони не те що зникли, а розчинились у тобі, й ти розчинився
в них, ставши їхньою невід'ємною часткою, творячи з ними єдину сутність, ставши
матерією цієї незнищенної вічної ріки, яка несе тебе, й гори Княжої, що не
зникає, а тільки постає все в нових і нових своїх відмінах...