Я. Семотюк, Українські військові відзнаки (1991) [DJVU]

Від автора

Випускаючи в світ це видання, маю на меті познайомити українського читача, а передовсім нашу молодь, з українськими військовими традиціями, пов'язаними з боротьбою за вільну Україну. Ця перша спроба такого видання призначена також як інформація для колишніх українських вояків, як рівно ж і для колекціонерів, що цікавляться медалями.
Вжиток емблем і відзнак в Україні сягає сивої давнини. Ще за княжих часів представники різних значніших родів мали свої родові відзнаки чи герби їхнє військо-дружинники вживало ці відзнаки на прапорах і щитах, щоб відрізняти власних вояків від чужих. З прийняттям християнства на прапорах стала переважати релігійна символіка.
Пізніше, за часів козацької держави, в Україні не існувапо централізованого уряду, що видавав би нагрудні чи інші відзнаки. Проте військові з'єднання, полки й сотні мали свої власні прапори різних кольорів і розмірів, в також печатки. Символіка зображень на них бупа більш-менш стандартна - в основному зброя, сонце, місяць, зірки, а також і релігійна. Зразки таких прапорів, які можна вважати першими військовими відзнаками, збереглися по кількох музеях.
Щойно в нашому столітті українські військові відзнаки стали набувати знайомих нам форм
Подано тут з короткими описами, по можливості в хронологічному порядку, всі відомі українські військові ордени, хрести й медалі, а також і ветеранські гаптовані емблеми та відзнаки - нагрудні, нараменні та для шапок У деяких випадках через брак інформації не можна було подати точних дат і мюця випуску.
Коротенька історія українських військових відзнак така: після князівського періоду й козаччини новітнє українське військо було започатковане створенням Легіону Українських Січових Стрільців (присяга 3.9.1914 р), а пізніше - Армії Української Народньої Республіки та Української Галицької Армії. Під час існування Української Самостійної Держави в 1919 році були вироблені закони, грамоти та проекти бойових хрестів та медалів на стрічках чотирьох ступенів - разом сім штук. Однак через тривалий безперервний воєнний стан, ці відзнаки не були випущені. Тому більшість пізніших випусків - це пропам'ятні відзнаки, призначені для усіх учасників даних військових формацій чи окремих бойових акцій, а згодом і для відмічення ювілейних річниць цих формацій чи ветеранських організацій.
Згодом виникли нові українські військові формації: Карпатські Січовики (1938 р.), Українська Повстанська Армія, Українське Визвольне Військо та Перша Українська Дивізія Української Національної Армії (284.1943 р.).
Дещо про символіку кольорів на стрічках. Більшість стрічок вживає у різних видах жовтоблакитний чи синій кольори, пов'язані з національними барвами. Малиновий кольор на стрічках символізує добу козаччини, зелений - відродження, червоний - пролиту кров, білий - самопосвяту, чорний - жалобу.
Більшість українських відзнак має на собі зображення українського національного герба - Тризуба, а також часто й схрещені мечі на знак збройної боротьби. Кожна відзнака має свій докладно опрацьований і затверджений правильник-закон. До неї додається грамота з підписами, офіційною печаткою і числом відзнаки. Для уділень відзнак створюються спеціяльні Нагородні Ради й Капітули, що розглядають і затверджують окремі аплікації.
Саме нагородження відбувається дуже урочисто, під час українських національних свят чи з'їздів.
Великі хрести й медалі на стрічках слід носити у рівному ряді на лівому боці над кишенею гранатової блюзи. Мініятюри носиться окремо, на лівому вилозі цивільного одягу. Невійськові особи мають право носити великі спадкові відзнаки, призначені для них. Відзнаки носять тільки під час національних свят, академій, з'їздів панахид і похоронів. Ветеранську відзнаку можна носити ввесь час.
Загально прийнято не класти в домовину померлого його заслужених відзнак. Це можна робити тільки на спеціяльне бажання даної особи, висловлене ще за життя. Однак слід обов'язково виставити всі відзнаки на віко відкритої домовини біля голови небіжчика. Після похорону родина покійника повинна оправити в спеціяльну засклену раму всі його відзнаки разом з його фото, прізвищем та військовою ранґою, щоб таким чином зберегти пам'ять про українського вояка. Відзнаки та Інші нагороди можна також передати українським музеям чи до збірок тих колекціонерів, що мають намір показувати їх ширшому загалові.
На цьому місці складаю щиру подяку за допомогу д-р Р. Зельонці, мгр. О. Городиському, п. І. Дитюкові та п. Р. Дубинякові.
ЯРОСЛАВ СЕМОТЮК