ЩАСЛИВЧИК ВОРРЕН БІТТІ
Американський актор, режисер та продюсер Ворен Бітті дебютував у кіні 1961 року в картині «Пишність у траві», яку зняв класик американського кінематографа Еліа Казан. Бітті зіграв не дуже амбітного молодого чоловіка на ім’я Бад Стампер, що той прагне жити простим розміреним життям на власній фермі з коханою дівчиною, проте на заваді його планам стає батько, який покладає на сина дуже великі надії.
І хоча за свою роль Бітті отримав визнання публіки, звання чергового сексуального символу Голлівуду та номінацію на «Золотий глобус», наступних кілька років він наполегливо шукав амбітніший сценарій та амбітнішу роль, яка б зрезонувала з епохою і стала правдивим мистецьким та комерційним проривом.
Незабаром такий сценарій знайшовся, його написали зовсім молоді американці Дейвід Ньюмен та Роберт Бентон, які перебували під враженням від європейського кінематографа і прагнули щось подібне робити в Америці. Це був сценарій леґендарної сьогодні картини
«Бонні і Клайд». Воррен Бітті став продюсером, а режисером запросив бути Артура Пенна, знаного на той час постановника. Разом вони створили стрічку, яка стала своєрідним маніфестом нової голлівудської кіноестетики та відкрила перед його творцями усі мислимі й немислимі можливості.
Бітті зіграв у фільмі одну з головних ролей, грабіжника банків Клайда Берроу, сексапільного молодого чоловіка, трохи невпевненого у собі, проте здатного на неординарні вчинки.
Після цього успіху, який приніс безпрецедентні критичні та фінансові урожаї, Бітті вирішує спочатку самостійно продюсувати, а згодом і фільмувати як режисер-постановник.
Його режисерським дебютом стала мелодрама на спортивну і містичну тему
«Небеса можуть зачекати», яка розповідає зворушливу історію професійного футболіста Джо Пендлтона, котрого передчасно забирають на небеса вищі сили. Коли ж помилка стає очевидною, зворотній шлях виявляється складнішим, ніж на це сподівався Джо.
Бітті не тільки продюсував стрічку та доклав руку до сценарію, але й зіграв головну роль. Почасти він зобразив самого себе, бо за плечима в актора також активна футбольна кар’єра у шкільні роки. Бітті знову намагався якнайдалі відійти від ролі героя-коханця, яка супроводжувала його на екрані та поза ним, зігравши звичайного американського хлопця, не позбавленого амбіцій, проте щирого, відкритого і здатного до співчуття.
Розвиваючи успіх, 1981 року Бітті продюсує та ставить епічну драму «Червоні», яка розповідає про американського журналіста Джона Ріда і його пригоди у Росії під час Жовтневого перевороту та громадянської війни. Демократ за політичними переконаннями, Бітті зробив свого героя симпатичним лівим журналістом і почасти політиком, який шукає справедливости в несправедливому світі, проте щоразу не знаходить ідеалу та розчаровується.
Ця стрічка є також і класичною голлівудською любовною історією про створення пари на тлі політичних катаклізмів. Фільм дотепер справляє враження масштабністю дії, величезною кількістю знімальних об’єктів, подій та персонажів, а також віртуозною режисурою Воррена Бітті, який уміло дириґує цією кіносимфонією.
Після «Червоних», які були номіновані на дванадцять «Оскарів», а отримали три, у тому числі й за режисуру, Воррен Бітті фільмується і фільмує нечасто.
Тільки 1990 року він знову повертається у режисерське крісло, аби перенести на кіноекран знамениті комікси Честера Ґулда про детектива Діка Трейсі
("Дік Трейсі"), а також грає у картині головну роль. Стрічка була запущена у виробництво з огляду на величезний успіх дилогії про Бетмена, яку наприкінці вісімдесятих і на початку дев’яностих по-новаторському екранізував кінорежисер Тім Бартон. Воррен Бітті вирішив позмагатися на незнайомій для нього території і досяг певного успіху.
Картина стала помітною з кількох причин, насамперед через інноваційні візуальні рішення та використання цифрового авдіо, можливості якого були вперше продемонстровані саме у цьому фільмі. Стрічка зібрала ґроно відомих акторів у різноманітних ролях, а також перетворила на кінозірку поп-співачку Мадонну, яка записала для фільму кілька пісень і зіграла одну з провідних жіночих ролей.
1998 року Бітті фільмує останню на сьогодні свою стрічку
"Булворт", де знову поєднує акторство із режисурою та продюсуванням. Цього разу він обирає актуальний та навіть модний на той час жанр політичної сатири й оповідає історію перевиборів сенатора з Каліфорнії Джея Біллінґтона Вулворта, політичного банкрута, який, передчуваючи програш, замовляє своє власне убивство.
Домовившись із кілерами, Вулворд останнього дня свого життя вирішує говорити своїм виборцями винятково правду і нічого крім гіркої та неприємної правди.
Проте, як це не дивно, така відвертість подобається електорату і рейтинґи сенатора несподівано зростають.
Звісно, у цій долі легковажній та ексцентричній комедії Бітті висміяв не тільки американський політичний істеблішмент дев’яностих, але, частково, і власний екранний образ лівого популіста, який прагне справедливости для всіх скривджених, проте здатен забезпечити цю справедливість тільки самому собі.
У програмі АРҐУМЕНТ-КІНО вночі з 17 на 18 лютого, о 01:15, на телеканалі «1+1» – фільм
«Іштар», що його Бітті продюсував і в якому зіграв одну з головних ролей. Проте цього разу він не був причетним (принаймні номінально) до сценарію та режисури. Як уже було сказано, картина принадна насамперед виконавцями головних ролей – самим Ворреном Бітті, Дастіном Гоффманом та французькою акторкою Ізабель Аджані, яка вносить у картину помітне еротичне напруження.
Стрічка створена цілком у дусі вісімдесятих років минулого століття, коли популярними були подібні історії про пригоди не зовсім молодих чоловіків в екзотичних місцях планети. Там вони досягають успіху, нечуваного у себе на батьківщині, істотно омолоджуються та переживають сплеск еротичних переживань. Хто-хто, а Воррен Бітті знається на таких речах.
(C) Арґумент-кіно
Гість
