Дивні дні / Strange Days (1995) BDRip 2xUkr/Eng |Sub Eng

Цікаві Факти

При показі на американському каналі «Sci-Fi» 15 листопада 1998 року, фільм був урізаний на 29 хвилин.
При показі у Великобританії, багато сцен насильства та сексу були вирізані, а на лазерному диску, навпаки, додано дві еротичні сцени.
Довжина змонтованої плівки цієї картини - 4067 метрів.
Джульєтт Льюїс, яка виконувала роль Фейт, співачку в стилі «панк-рок» і колишню подругу Ленні, всі свої вокальні номери написала сама і виконувала особисто.
Машина головного героя Ленні Неро - «Mercedes-Benz S500», запущеного в масове виробництво лише в 1997 році. А для картини фірма-виробник надала один з перших дослідних зразків.
Джеріко Уан в сцені його вбивства їхав на іноземній джипі - новенькому радянському УАЗику жовтого кольору.
Прізвище героя, що заробляє торгівлею спогадами, записаними на оптичні диски - Nero. Фірма Nero, найзнаменитішим продуктом якої став пакет програм по запису оптичних дисків, заснована в тому ж році, в якому відбулася прем'єра фільму.
Один з героїв фільму в інтерв'ю заявляє, що соціальні програми держави не працюють, але зате знімаються фільми про Титанік. Примітно, що Джеймс Кемерон, ще не закінчив зйомки «Титаніка» на момент прем'єри фільму, є одним зі сценаристів.
Бюджет: $ 42000000
Збори в США: $ 7959291

Рецензія

• У сучасну дійсність миттєво вкоренилась і навіть встигла стати цілком нормальним таке явище, як віртуальна реальність. Щось загадкове і неймовірне настільки швидко входить у наше життя, що незабаром перетворюється на об'єкт звичайної «мильної опери» (типу телесеріалу «Віртуальна реальність»). Початкові страшні погрози з приводу того, що покоління початку XXI століття буде існувати вже у віртуальному світі, який мало не повністю замінить собою реальний, тепер звучать настільки ж звично і банально, як час від часу спалахують пророцтва про близький кінець світу, новому Апокаліпсисі, що за звичкою пов'язувалося із завершенням століття, а тим більше - тисячоліття.
У даному плані особливо знаменно перетин цих двох популярних мотивів у фантастичній стрічці «Дивні дні», яка раптом пізнала провал (при бюджеті в розмірі $ 42 млн. касові збори в прокаті США виявилися в п'ять з гаком разів менше). У ній йдеться про колишнього поліцейського Ленні Ніро (між іншим, його прізвище відповідає англійському написанню імені Нерона!), Який вплутується в світ підпільних торговців віртуальними дисками. Ці записи дозволяють будь-якому бажаючому не тільки виступити в ролі стороннього спостерігача, своєрідного вуайериста, що одержує задоволення від споглядання чужого сексу. Також можна ототожнити себе з тим, хто здійснює деколи злочинну дію щодо іншої особи, а ще - безпосередньо потрапити на місце самої жертви і подивитися на все діється якраз її очима. Інтерактивність досягає граничного кордону, за яким знаходиться вже пряма участь в садомазохістських іграх зі смертельним результатом.
Найлегше запідозрити, що намальована похмурими фарбами картина кінця століття і тисячоліття не сподобалася публіці своєю жорстокістю і безвихіддю, нехай це і має певні підстави. Але справа в тому, що постановниця Кетрін Бігелоу відповідно до задуму Джеймса Кемерона, батька-творця двох серій «Термінатора», постійно руйнує в своєму фільмі кордон між уявним і дійсним, змушуючи глядачів переконатися, що кінематограф - це суцільна фікція, майстерно видається за щось справжнє, своєрідна предтеча віртуальної реальності.
Особливо неприродно, навіть несподівано комічно виглядають персонажі в той момент, коли нам чогось показує не що вони бачать, надівши спеціальне віртуальне пристосування, а їх реакцію на події під таки неіснуючому світі. Враження, загалом, приблизно таке ж, як і при спостереженні за розгойдується в такт нам не чутною мелодії людиною, яка слухає музику в навушниках. Чи це схоже на дратівливу багатьох не глухонімих глядачів телепередачу із сурдоперекладом, коли на додачу до Мабуть зображенню ще хтось на екрані висловлюється незрозумілими жестами.
А відповідно з ідеєю картини «Дивні дні» ми, як глядачі, опиняємося саме в положенні «подвійних вуаеристів», тобто спостерігаємо за таким собі спостерігає з боку чужі порочні і агресивні схильності. Така множинна відбитого не кожному припаде до душі. Інакше ж це можна порівняти з тим, як ми є сторонніми свідками сплячих людей, які бачать в даний момент якісь сни, про суть яких ми не підозрюємо, і навіть фізично як-небудь реагують на яке діється в їх підкірці мозку в процесі сновидінь.
Ще уявіть себе в ситуації між сном і неспання, коли вам навмисно не дають поринути в стан забуття, змушуючи за допомогою якихось зовнішніх подразників перебувати деколи в болісно відчутною фазі напівдрімоти, предсонного перебування саме в прикордонній області між дійсністю і фізичним (але не психічним) відключенням від неї під час сновидінь. Адже відомо, що покарання у вигляді позбавлення сну, а особливо - штучне продовження цієї проміжної стадії своєрідного «недосипу», є однією з найжорстокіших тортур для людини. Ось і споглядання віртуальної реальності не зсередини, а ззовні нагадує подібну насильницьку акцію.
Зрештою, все можна порівняти з явно театральним прийомом навмисного виявлення і взагалі демонстративного підкреслення умовності пропонованого на сцені видовища, коли актори, постійно виходячи і назад входячи в свої ролі, не дають нам щиро повірити у «всамделишние» відбувається, а навпаки, вселяють , що це грається понарошку. Не випадково в теорії німецького драматурга Бертольда Брехта подібне звернення з реальністю отримало назву «відсторонення», «остраненія» і «очуждения» (залежно від того чи іншого перекладу) і було розраховано більшою мірою на інтелектуалізацію театру, апеляцію до мислячій, а не тільки чувствующему глядачеві.
Зрозуміло, число тих, хто готовий заздалегідь не вірити в ілюзорність мистецтва і воліє оцінювати його з соціально-філософської точки зору, завжди було значно менше, ніж кількість добровільних бажаючих попросту обманюватися в «втрачених мріях». А віртуальна реальність та пов'язані з нею комп'ютерні ігри ще не стали оформленими в струнку систему явищами, щоб їх вже можна було б піддавати критичному сумніву або уїдливому переінакшування.
1996.

Нагороди

Сатурн, 1996 рік
Переможець (2):
- Кращий режисер (Кетрін Бігелоу)
- Краща актриса (Анджела Бассетт)
Номінації (3):
- Кращий науково-фантастичний фільм
- Кращий актор (Ральф Файнс)
- Кращий сценарій