ҐВІНЕТ ПЕЛТРОУ, МЕРЕХТЛИВА КІНОЗІРКА
Американська акторка Ґвінет Пелтроу святкувала кінодебют майже 25 років тому. Як і кожен початківець, вона розпочинала з другопланових ролей, проте вже у першому своєму фільмі
«Крик» акторка не загубилася в масовці. Роль у неї невелика, практично без слів і не дуже важлива за сюжетом, проте достатньо прикметна сама по собі.
Від самого початку Пелтроу вирізнялася на екрані насамперед своєю непересічною кіногенічністю. Висока, струнка, з гарною посмішкою, вона мимоволі притягувала до себе погляд.
Першу свою вагому головну роль Ґвінет зіграла в картині
«Емма». Це екранізація однойменного роману Джейн Остін. Фільм розповідає про двадцятидволітню Емму, яка впевнена, що ніколи не вийде заміж, тому прагне хоча б влаштувати особисте життя ближніх. Така бурхлива діяльність призводить до неочікуваних результатів.
У цій картині важливим є, власне, її стиль, який був популярним в екранізаціях літературних творів у середині дев’яностих років минулого століття. Він полягає, з одного боку, в певній надмірністі матеріальної культури, навіть у деякому божевіллі декораторів, а з іншого – в дуже оптимістичній інтонації оповіді, де багато світла й де панує юність та безпосередність. Пелтроу ідеально вписалася в запропоновані правила гри, втіливши на екрані свіжість та наївність, які й гармоніювали, і трохи контрастували з матеріальним оточенням та загальною куртуазністю звичаїв.
Остаточно екранний образ Ґвінет Пелтроу сформувався після картини
«Закоханий Шекспір», де вона зіграла Віолу, романтично налаштовану доньку багатого буржуа, яка прагне неземного кохання.
Взагалі, «Закоханий Шекспір» – цілком сучасна комедія в умовних декораціях XVI століття, яка має досить віддалений стосунок до історії Шекспіра та його оточення. Тут багато умовностей, розмаїтих вигадок і навіть фарсу. Персонажі, які діють у фільмі, скидаються на своєрідні маски та живі функції, що вони радше дають уявлення про традиції сучасного Голлівуду, аніж про тодішню Британію.
І все ж саме Пелтроу у ролі Віоли вдалося утриматись від надмірного шаржування та ґротеску. Віола віддана поезії Шекспіра та самому поетові, як ніхто інший. Вона здатна задля мистецтва на значні жертви. Зрештою, саме Пелтроу зуміла втримати стрічку «Закоханий Шекспір» від остаточного сповзання у вульгарну сучасність. Важливо також, що акторка зіграла персонажа, який маскується, видає себе за іншого, ховає власну ідентичність під машкарою. Для кар’єри актриси Віола стала справді доленосним персонажем; плюс – «Оскар» за найкращу жіночу роль.
У 2000-них Пелтроу фільмується в картинах різного жанру, не уникаючи і непристойних комедій. 2001 року виходить стрічка
«Любов зла» братів Фареллі, де Ґвінет зіграла дві версії одного персонажа. Її героїня Розмарі на екрані подається водночас очима закоханого в неї героя на ім’я Гел, а також із погляду сторонніх, сказати б, об’єктивних персонажів.
З погляду Гела – Розмарі писана красуня, у якої нема недоліків, за винятком надмірної скромности, а з погляду об’єктивного – вона неповоротка товстуха, яка страждає від власної зовнішности. Комічний ефект картини полягає не тільки в цьому протиставленні та в своєрідній сліпоті закоханого чоловіка, а ще й у самому статусі головної героїні, який залишається непевним до самого фіналу історії. Частково «Любов зла» стала коментарем до кар’єри самої Пелтроу, водночас принцеси та чудовиська сучасного кіноекрану.
2005 року Ґвінет фільмується у стрічці
«Доказ», яку вважає для себе важливою з погляду акторських завдань, котрі довелося тут виконувати. Вона грає доньку знаменитого математика, що та опиняється наодинці зі спадком свого батька. І цей спадок включає не тільки його відкриття, математичні осяяння, але й важку хворобу, яка, цілком імовірно, передалася їй самій.
Ця роль демонструє багатство акторської палітри Ґвінет Пелтроу, якій довелося грати і доволі широкий діапазон почуттів своєї героїні, й інтелектуальні стани, і любовний настрій. Як і в більшості її фільмів, ідентифікація тут досягається завдяки контрасту між її показною вразливістю та непростими випробуваннями, які випадають на долю героїні.
Лінія подібних персонажів продовжується також і в картині
«Залізна людина», сучасному голлівудському блокбастері про супергероя. У цьому фільмі Пелтроу грає Пепер Потс, помічницю головного персонажа, яка згодом стає його близькою подругою.
І тут акторці довелося балансувати на канаті над прірвою. Завдання стояли непрості через надмірну сконструйованість персонажа. Її героїня не мала бути ні надто сексуальною, ні надто доступною і водночас – привабливою, вона не мала справляти враження синьої панчохи та водночас повинна була виявляти ділові якості та компетентність у веденні справ. Пелтроу вдалася ця роль завдяки її амплуа непевного об’єкта бажання, своєрідної мерехтливої зірки у Всесвіті, яка видається не дуже яскравою, проте незамінною у зоряному пейзажі.
Вночі з 4 на 5 січня о 01:10 в «Арґументі-кіно» – фільм
«Добраніч», у якому Пелтроу зіграла Дору – дуже земну жінку, подругу невротичного героя, котра не може второпати суті його душевних мук. Це одна з найкращих ролей акторки, бо вона несподівана і позбавлена двозначности, яка притаманна більшости її екранних втілень.
Важливо також, що цей фільм створювався рідним братом Ґвінет – Джейком. Ідеться, власне, про певну спадкоємність, продовження родинної традиції, адже батько Ґвінет – знаний режисер, продюсер та сценарист, а мати – відома голлівудська акторка.
Ґвінет і Джейк ПелтроуТобто перед нами дуже своєрідна родинна історія, у якій переплітаються цілком земні, очевидні та побутові речі з речами нематеріальними, часто фантазійними та уявними. Тобто такими, які неодмінно супроводжують творчість актриси Ґвінет Пелтроу.
(C) Арґумент-кіно
Гість
