ШАБРОЛЬ І ТРИЛЕР
Французький кінорежисер Клод Шаброль відомий не тільки своєю плодючістю, але й також розмаїттям жанрів, до яких він доклав руку. І Шаброль по-своєму вдосконалив жанр трилера, додавши до нього елементи екзистенційної драми.
Одним із перших експериментів у цій царині стала його стрічка 1960 року
«Лялечки», де йдеться про життя та розваги чотирьох продавчинь невеликої паризької крамниці.
На перший погляд, перед нами типова для французької Нової хвилі історія про молодих людей, які невимушено шукають свого шляху в житті. Картину зафільмовано ручною камерою на вулицях Парижа, діалоги дуже часто імпровізувалися на знімальному майданчику, акторська гра відзначається легкою ґротескністю та умовністю, а сюжет передбачає любовну комедію чи мелодраму.
Водночас, це досить продумана у своїй непередбачуваності історія, яка тримається не стільки на саспенсі, скільки на загадці, бо одну з героїнь увесь час переслідує неназваний мотоцикліст, який фактично нічим себе не проявляє аж до фіналу картини. Фінал одразу накладає зловісну тінь на увесь сюжет, в котрому насправді йдеться не стільки про гризоти юности, скільки про балансування на межі життя і смерти, яке лишається невидимим до пори до часу.
Власне, подібної характеристики заслуговують усі трилери Клода Шаброля, які так чи так, але уміли зазирати по той бік схованого від стороннього ока життєвого досвіду. 1968 року режисер випускає на екрани картину
«Негідниці».
Вона стає першим трилером по-шабролівськи, себто двозначною, амбівалентною історією про заборонене кохання, перверсивний сексуальний потяг та ледь приховане божевілля, яке усім цим заправляє. Картина розпочинається зі знайомства на вулиці багатої парижанки Фредеріки та молодої художниці Вай. Знайомство переростає у сексуальний зв'язок, що той із часом набуває хворобливих форм.
Незабаром до жінок долучається чоловік, який стає об’єктом суперництва Фредеріки і Вай. Кожна з жінок має однаковий шанс на успіх. І все ж перед нами не та всіма знана мелодрама по-французьки, де любовний трикутник – то тільки зайва перчинка до загалом і так переперченої страви, а зловісна історія про одержимість і хворобливий нарцисизм, що вона фіналізується актом насилля.
1969 року Шаброль фільмує один з найкращий своїх трилерів
«Невірна дружина», де спирається на класичний саспенс і водночас на принципи європейської психологічної драми, прикметної аналітичністю конструкції. Стрічка розповідає про родину такого собі Шарля Деваллє, який зі своєю дружиною Елен та сином живе за містом розміреним і щасливим життям. Та одного дня чоловік починає підозрювати дружину у зраді. Елен часто відвідує Париж, проте майже ніколи не розповідає про свої враження чоловікові.
Шарль наймає приватного детектива і незабаром дізнається, що у його дружини справді є коханець. Сповнений олімпійського спокою, Шарль навіть не прагне з’ясувати стосунки з дружиною, проте одразу іде до суперника. Світська бесіда несподівано переростає у вбивство.
Подальші події – це розповідь про розплату, яка так чи так, проте завжди наздоганяє злочинця у трилерах Клода Шаброля.
Ірраціональність поведінки, яка ховається за фасадом його успішних, вихованих, освічених та дуже респектабельних героїв стає визначальною рисою у трилерах Шаброля, які режисер щедро фільмував упродовж своєї кар’єри. Ця тема досягає своєрідного апогею в картині 1973 року
«Криваве весілля», яка стане своєрідною візитівкою режисера на довгі роки. Це також історія про адюльтер і вбивство, проте також і про звичаї французької політичної еліти.
У центрі оповіді двоє коханців – П’єр, який доглядає за хворою дружиною, та Люсьєна, дружина підприємця та кандидата у мери Поля, який має далекосяжні плани з подальшого збагачення. Стосунки коханців дуже бурхливі, вони стрічаються потайки від усього світу і сподіваються колись возз’єднатися.
Врешті-решт, П’єр убиває свою дружину, злочин сходить йому з рук, життя триває і щастя близько. Водночас Поль вистежує коханців і починає їх шантажувати. Спочатку здається, що його погрози діють, проте незабаром з’ясовується, що вони надто слабкий арґумент проти пристрасті коханців.
«Криваве весілля» – це стрічка про одержимість, яка не хоче знати ні моралі, ні суспільних умовностей, не боїться ні злочину, ні смерти. У цій картині Шаброль уподібнюється класичним французьким письменникам штибу Флобера чи Бальзака, які в одному творі уміли поєднати суспільну значущу тематику із суто приватними, навіть інтимними проблемами своїх героїв.
Квазісоціологічним і дуже переконливим став іще один знаменитий трилер Шаброля
«Церемонія», якого режисер зафільмував 1995 року. Сам Шаброль називає цей фільм «марксистським», натякаючи, що мова у ньому ведеться про класову боротьбу. З першого погляду – справді так, адже буржуазній респектабельній родині тут протистоїть неосвічена сирота з бідняків, проте все у цій історії набагато складніше.
Фільм розповідає про родину Лельєврів, яка здається втіленням усіх можливих буржуазних чеснот. У цій родині немає страшних таємниць, усі її члени люблять та шанують одне одного. Більше того, вони готові піти назустріч свої новій покоївці Софі, яку приймають у власну сім’ю як рідну. Проте Софі чомусь пручається. Вона тримає дистанцію та уникає близькости з Лельєрами. Зате покоївка заводить знайомство зі старшою за себе поштаркою Жанною, яка всіляко культивує негативні нахили Софі.
Слово з слово, вчинок за вчинком, і класові суперечності зрештою переростають у криваву бійню. Звісно, у цьому фільмі соціології та психопатології приблизно однакова кількість. Важливо також, що Шаброль знову розповідає про жіночі злочинні імпульси, яким він присвятив не одну свою стрічку. І ці імпульси проводити в життя він довіряє акторці Ізабель Юппер, яка дебютувала у нього ще 1978 року в ролі убивці своїх батьків.
Вночі з 15 на 16 червня о 01:10 в «Арґументі-кіно» стрічка
«Дякуємо за шоколад», яка вийшла на екрани 2000 року. Це ще один правдивий шедевр Клода Шаброля, його зразковий трилер. Своєрідний підсумок тридцятилітніх експериментів у цій царині. Перед нами чергова родинна історія, цього разу зі скелетами у шафі; і тут кілька загадок та кілька підступних злочинів, здійснених жінкою.
Проте Шаброль не був би собою, якби не додав до цієї історії кілька крапель свого фірмового чорного гумору. Передумови гумору, або, якщо хочете, чорної іронії криються в самій людській природі, яка вперто не хоче коритися моральним приписам та не бажає вгамовувати пристрасті. Над людською природою не власні ні час, ні закон, ні самообмеження. Кожен із персонажів фільму сподівається здолати долю, перетворюючи своє життя на ще одну сторінку безкінечної людської комедії.
(C) Арґумент-кіно
Гість
