Десь / Somewhere (2010) BDRip 720p Ukr/Eng | Sub Eng

Арґумент-кіно

Вночі з 8 на 9 вересня о 01:25 на телеканалі «1+1» дивіться програму АРҐУМЕНТ-КІНО та фільм режисера Софії Копполи «Десь»/ Somewhere (2010, США-Велика Британія-Італія-Японія).
У фільмі розгортається історія голлівудської зірки Джонні Марко, що той веде розпутне життя на межі із забуттям, не пам’ятаючи часом себе. Разом із тим, ніби й нема підстав вискакувати з цієї розцяцькованої колії. Але в таке його буття на кілька тижнів – через певні обставини – заявляється його рідна, але «необов'язкова» донька, щоб десь і щось, можливо, змінити...
Коли Софія Коппола, після не найкращого сприйняття її історичного сюжету, картини «Марія-Антуанетта», зафільмувала стрічку «Десь», хтось було зіронізував, що режисерка повернулася до свого улюбленого «кіна про смуток у готельних капцях». Справді, герої її багатьох фільмів опиняються затиснутими в стінах готельних помешкань. Софія на те відповідає, що, певне, в її творчості відлунює дитинство, коли вона багато мандрувала – їздила з батьком на фільмування. І кожен готель, заселений різними людьми, поставав цілим мікрокосмом. І ось тепер, коли вона придумує персонажів для чергової стрічки, то часто уявляє котрогось із цих людей без постійного місця проживання, цих бродячих циган, до яких і вона сама, зрештою, належить.
Тут варто зауважити, що готель, у якому в картині «Десь» живе актор Джонні Марко, – це готель особливий, невипадковий. Він побудований у вигляді французького середньовічного замку, називається «Шато Мармон» і є символічною вершиною реального Голлівуду, що височіє над Сансет-стрип, над тією частиною знаменитого Сансет-бульвару, що здавна славиться своїм розгульним нічним життям. Це готель із пальмами та бунґало, з окремими входами й оточений огорожею, яка рятує зіркових мешканців від настирних папарацці, гарантуючи повну ізоляцію. Переказують, що колись було власник студії Columbia Pictures радив своїм кінозіркам: «Якщо ви збираєтеся потрапити в біду, найкраще це зробити в «Шато Мармон». Так от, Джонні Марко, ніби дослухаючись голосу з минулого, скажемо так, – залипає в біду саме в «Шато Мармон».
Прикметним є вибір Софії Копполи і виконавця головної ролі. Це – Стівен Дорф. Актор, що він був підлітковим кіноідолом 90-х років, а потім якого всмоктав у себе той самий Сансет-бульвар, що сам є символом показної розкоші та ґламуру й розпутного голлівудського життя. У цьому фільмі для Стівена Дорфа вдосталь матеріалу, щоб пригадати власні походеньки, хоча він радше грає своє нинішнє ставлення до примарного голлівудського успіху. Отже, цілком особисте, сказати б, авторське кіно. Як для актора, так і для режисерки, адже за її визанням, чимало сцен із фільму мають реальну основу, а психологічні ситуації сягають її стосунків із власним батьком.
Взагалі ж, Софія Коппола, про творчість якої йтиметься у програмі в спеціальному сюжеті, певне, як ніхто інший уміє вивести на екрані тих, у кого взагалі-то все гаразд, але чомусь так погано, що хочеться вити. Послідовно, її стрічка «Десь» – кіно витончене й настроєве, воно колюче й надзвичайно ніжне водночас, але тихе. Хтось бачить у ньому, в хорошому розумінні, наслідування духу творів великого італійського режисера Мікеланджело Антоніоні, а хтось – сатиру на Голлівуд. На останнє Софія відповідає: «Я не збиралася нікого викривати. Просто дещо привідкрила зворотню сторону фасаду, показала ману публічного життя».https://www.youtube.com/embed/E3cPbxCBGVoА на одному з найпрестижніших світових кінофестивалів у Венеції Софія Коппола отримала з рук голови журі Квентіна Тарантіно «Золотого лева», за фільм «Десь».(C) Арґумент-кіно

СОФІЯ КОППОЛА, ПІД ПИЛЬНИМ ПОГЛЯДОМ

Американська акторка, сценаристка й кінорежисерка Софія Коппола дебютувала у кіні ще немовлям, у першій частині «Хрещеного батька». Сцена хрещення виявилась символічною, бо відтоді Софія стала невіддільною складовою доволі численного кінематографічного клану, очолюваного патріархом роду? Френсісом Фордом Копполою. Однак їй ніяк не вдавалося лицедійство, Софія не володіла акторською технікою, вона відверто соромилась камери і в кадрі виглядала не зовсім органічно, особливо ж поряд із партнерами-професіоналами. Її остання з’ява у великобюджетному фільмі відбулася також у «Хрещеному батькові», у третій частині, де вона зіграла доньку Майкла Корлеоне Марію. Ця її роль отримала багато критичних відгуків і призвела до відмови Софії від акторської кар’єри.
Софія Коппола у фільмі "Хрещений батько 3"Її подальша робота в кіні пов’язана з написанням сценаріїв та режисурою. А свій повнометражний фільм Софія Коппола створила 1999 року, адаптувавши до кіноекрану роман американського письменника Джефрі Євґенідіса «Діви-самогубці». В основу сюжету покладено метафоричну історію про п’ятьох сестер, які живуть під тиранією своїх релігійних батьків, бунтують проти них, а згодом здійснюють колективне самогубство.
Важливе місце в картині, як і в романі, посіла матеріальна складова історії. Фільм огорнутий серпанком ностальгії та меланхолії, у ньому життя і смерть супроводжуються невимовною красою та взагалі чимось принципово несказанним, непідвласним раціональному. Проте це невимовне залишає свій матеріальний слід, серію своєрідних фетишів, які будять і тривожать пам'ять. Згодом подібна атмосфера стане ключовою у фільмах Софії Копполи. Окрім того, герої її картин дуже часто опинятимуться під наглядом інших. Ідеться не тільки про якийсь формальний нагляд, обмеження свободи, але й про залежність людини від чийогось погляду. У «Дівах-самогубцях» таких поглядів два: спочатку пильних батьків, які стережуть своїх доньок від якихось надто, як їм здається, ризикованих вчинків, а згодом – погляд сусідських хлопчаків, яких заворожує загадковість сестер. І в обох випадках ці погляди надто поверхові, однаково далекі від розуміння суті речей, фактично сліпі.
2003 року Софія Коппола фільмує «Труднощі перекладу» (або ж «Загублених у перекладі») –? стрічку про двох американців, які випадково стрічаються в Токіо та стають близькими, незважаючи на різницю у віці та соціальному статусі. Важко визначити головного героя цієї картини, бо увага авторки розподілена між ними обома фактично однаково. З одного боку, ми бачимо літнього актора Боба Гарріса, який прибуває до Японії задля рекламної кампанії місцевого віскі, з іншого ж – молоду випускницю коледжу Шарлотту, котра до Японії прилетіла з чоловіком-фотографом. Обоє одружені, обоє самотні, обоє намагаються віднайти сенс власного життя. Завдяки вдалому композиційному рішенню, яке ділить увагу глядача між двома персонажами, а також завдяки дещо меланхолійній камері фільм виглядає напрочуд легким та елеґантним. Також розподіляючи увагу глядача між подіями в інтер’єрі та на вулицях Токіо, режисер досягає певного балансу поміж внутрішнім і зовнішнім, поміж юністю та зрілістю, між чоловічим та жіночим. І близькість тут досягається делікатними методами: через обмін поглядами, через дотики, через щось принципово невловиме та невисловлене. За цю стрічку Софія Коппола отримала свого першого «Оскара» у номінації найкращий ориґінальний сценарій.
Свій наступний фільм «Марія-Антуанетта» Коппола знімає у Франції. І в цій картині вона робить наступний крок уперед, міксуючи теми своїх попередніх фільмів і додаючи нових елементів. Стрічка розповідає про життя австрійської принцеси, яка стала спочатку дружиною французького дофіна, а потім короля Франції Людовика XVI. Це ще одна історія про таємничу дівочу душу та мандрівку на чужину, тільки цього разу ми не побачимо своєрідного балансу, певної гармонійної пари, як це було у картині «Труднощі перекладу». Важливою складовою цього фільму є не тільки емоційна, але й – знову ж – дуже виразна матеріальна складова. Перебуваючи під прискіпливим наглядом французького двору та змучена вимогами своїх австрійських родичів, які прагнуть від неї політичної активности, Марія-Антуанетта шукає розради у дрібницях, віддаючись радості споживання та солодкому життю на тодішній манер. Цей фільм частенько звинувачують в антиісторизмі, у тому, що режисерка принципово уникала політичних реалій того часу, фокусуючи свою увагу на переживаннях молодої королеви, які також, на думку істориків, були геть іншими, так само, як і костюми, манери і взагалі увесь антураж. Нічого не заперечуючи, Коппола каже, що тільки хотіла олюднити історію, зробити її близькою сучасникам, власне, самій собі.
Вночі з 8 на 9 вересня о 01:25 у програмі АРҐУМЕНТІ-КІНО – передостанній фільм Софії Копполи «Десь». Ця стрічка веде мову про актора середніх років Джонні Марко, який ніяк не може віднайти ні душевного спокою, ні насолоди у своєму житті. І якщо припустити, що картина «Марія-Антуанетта» –? це розвиток героїні Шарлотти з «Труднощів перекладу», то стрічка «Десь» розвиває іншу лінію, лінію чоловіка, Боба Гарріса, також актора і також знаменитості.
Теми лишаються ті самі: самотність у натовпі, потреба у близькості, елітне споживання, відсутність власного дому.
Софія Коппола з акторами на знімальному майданчику "Десь"Наявні в цій картині й пильні погляди, під якими опиняється герой. Це погляди кінокамер і телекамер, погляди журналістів, погляди випадкових перехожих, які впізнають знаменитість. Єдиний спосіб сховатися від цього тотального спостереження –?відшукати власний шлях, яким би дивним та суперечливим він не був. Стрічка «Десь» не стала особливим одкровенням для широкого глядача чи втаємничених критиків, проте вона несе у собі великий потенціал для нових прочитань.
Це небагатослівна, загадкова картина, чимось схожа на саму нашу героїню – на Софію Копполу.(C) Арґумент-кіно