ТЕРЕНС МАЛІК, КІНОФІЛОСОФ
Американський кінорежисер, сценарист та продюсер Теренс Малік може слугувати певною моделлю нетипового кінематографіста, який фільмує нетипове кіно, досягаючи на цьому шляху визначних мистецьких результатів та суспільного визнання. За походженням він з ассирійських християн, за освітою – філософ, закінчив з відзнакою Гарвардський університет. Певний час викладав філософію в Масачусетському технологічному інституті, практикував як журналіст, а згодом почав писати сценарії.
Вже перша картина Теренса Маліка
«Пустки» виявилася доволі радикальним кіноекспериментом для свого часу. Взявши за основу реальну кримінальну історію, яка сталася в Америці 1950 років, Малік позбавляє її всього, що би вказувало на якісь актуальні суспільні процеси того часу. Він фільмує універсальний, мало не абстрактний сюжет про двох молодих людей, які чинять насильство з якихось своїх, невідомих стороннім мотивів.
Водночас режисер ставить цю історію у певний контекст, який радше пов’язаний з природою, ніж з людиною, котра бачиться не стільки органічною частиною універсуму, скільки її антитезою. Головний герой картини, молодий чоловік на ймення Кіт, працює сміттярем, згодом знайомиться з п’ятнадцятилітньою Голлі, а далі вбиває її батька, який був проти його стосунків із донькою. Оговтавшись після першого вбивства, молоді люди вирушають у мандрівку Сполученими Штатами.
Цей – на сьогодні вже класичний – сюжет про кримінальних коханців дає змогу режисерові розповісти власну історію про певні анонімні сили, які існують у цьому світі незалежно від людини. Він ставить своєрідний експеримент, поміщаючи своїх персонажів у природне середовище, де вони почуваються комфортно аж до часу, доки їм не доводиться стрічатися з іншими людьми. Власне, у цій картині Малік торкається феномену насилля, причини якого криються не стільки в природі самої людини, скільки у певних соціальних умовностях, котрі здатні спровокувати це насилля.
Наступний свій фільм,
«Дні жнив», Малік випускає за кілька років – після ретельного дворічного монтажу. Дія картини відбувається 1916-го і подає історію любовного трикутника, який розгортається у доволі незвичних декораціях. Фільм починається зі злочину, який чинить молодий чоловік на ймення Біл, вбиваючи начальника на металургійному заводі. Згодом разом зі своєю дівчиною Еббі та молодшою сестрою Ліндою він рушає до Техасу, аби працювати на пшеничних полях. Незабаром Біл дізнається, що власник цих полів смертельно хворий, і жити йому лишилося зовсім недовго. Тож коли фермер зізнається Еббі, яку Біл видає за свою сестру, у коханні, чоловік не заперечує проти цього шлюбу, сподіваючись отримати добрий спадок у майбутньому. Однак час іде, а фермер не вмирає.
Як і в першому своєму фільмі, Малік і тут вкладає мелодраматичну ситуацію у ширший контекст, у якому знову діють природні та соціальні стихії. Питання життя і смерти тут виявляються питаннями одвічними, які важко переступити і яким важко дати лад і в людському, і у природному світі.
Також у цьому фільмі кристалізується стиль режисера – Малік і далі зніматиме про насилля, любовні трикутники, втрачену невинність та війни. Відтоді він фільмуватиме здебільшого на натурі, використовуючи ручну камеру та природне освітлення.
«Дні жнив» стали непростим випробуванням для майстра, який після цього фільму на цілих двадцять років полишає кінорежисуру на користь написання сценаріїв та приватного життя. У середині 90-х років він повертається на знімальний майданчик і 1998-го випускає свою нову стрічку під назвою
«Тонка червона лінія», над якою працював тривалий час. Фільм розповідає про кілька епізодів Другої світової, зокрема, про битву біля гори Остін на Тихоокеанському театрі бойових дій. У цій битві американці відтісняли японську армію зі стратегічних висот ціною неймовірних жертв з обох боків.
Зберігаючи певну сюжетну лінію, картина скорше нагадує візуальну симфонію, аніж звичний класичний фільм про війну. У стрічці діють кілька героїв, кожен з яких намагається дати раду своїм переживанням та рефлексіям. Ідеться, власне, про спробу осягнути феномен війни, знайти їй пояснення, можливе виправдання, проте й альтернативу також. Врешті-решт, у фіналі один із героїв зазначає, що найважливіше у цій ситуації – не стільки збагнути війну, скільки знайти у цій війні своє місце.
Окрім закадрових монологів, картина містить потужну візуальну складову, куди входять і розкішні пейзажі, і сцени боїв, і драматичні епізоди людського спілкування. Загалом Малік зафільмував по-справжньому видатну стрічку, яка сьогодні сприймається універсальним висловлюванням на тему усіх можливих воєн та конфліктів.
2005 року виходить іще один фільм Теренса Маліка –
«Новий світ», у якому режисер торкається біографії Покагонтас, першої індіянки, яка вийшла заміж за англійця.
Фабульно перед нам вже звична для Маліка мелодраматична оповідь про любовний трикутник, яка цього разу вплітається до історії першого англійського поселення у Новому світі. Відтак, тут ідеться про світ новий та світ старий, про їхню співпрацю та про їхній конфлікт. Малік неоднаково зображає ці два світи, явно надаючи перевагу світу індіянському, який ближче до природного стану речей, до того, що він сам називає невинністю.
Важливо також, що режисер прагнув достовірности у всьому, насамперед у відтворенні матеріальної складової історії. Малік мав за мету зафільмувати, сказати б, прямий репортаж із шістнадцятого століття, уникаючи кінематографічної умовности і явного фальшування історії. Окрім того, стрічка є прикладом вільної оповіді, у якій дія переходить від одного персонажа до іншого, втілюючи суб’єктивний погляд героя і на довколишній світ, і на самого себе.
14 вересня о 23:00 в «Арґументі-кіно» –
«Древо життя», одна з найтитулованіших стрічок Маліка, яка відкрила новий етап його творчости. Без перебільшення, перед нами дивовижний, багато в чому унікальний фільм, який слугує і квінтесенцією творчости цього майстра, і є прикладом рідкісної у наш час мистецької безкомпромісности.
Власне, у цій картині ви зауважите і вже звичні теми Маліка, пов’язані з суспільними умовностями та насильством, і почуєте монологи його героїв, які намагаються зрозуміти себе та навколишній світ, і вповні відчуєте ефектну манеру фільмування, якою режисер послуговується упродовж багатьох років.
Проте, окрім пройдених уроків, на глядача чекає дещо нове, яке апелюватиме не стільки до його раціонального, скільки до прихованого боку, адже у цьому кінотворі йдеться про віру та про Бога, який несподівано стає видимим у фільмі. Його присутність відчувається тут у всьому, насамперед у природі, яка існує поза людиною і незалежно від неї. Але Теренс Малік іде ще далі – він демонструє акт творення, ніби виймаючи його з глибин наших сновидінь, воскрешаючи забуте, проте дуже знайоме. Власне, перед нами одне з кінематографічних див, яке, залишаючись рукотворною ілюзією, здатне говорити про важливі і зовсім неілюзорні речі.
(C) Арґумент-кіно
Гість
