Шкуро А. Г. Записки білого партизана (2014) [doc, fb2] | Перекладено Гуртом

"Про автора"

Шкуро Андрій Григорович (1886-1947) - кубанський козак українського походження. В роки перших визвольних змагань командувач Кубанського козацького війська Кубанської Народної Руспубліки, а у роки других визвольних змагань - генерал-лейтенант Кубанської армії, голова резерву козачих кубанських військ Вермахту.
Народився у Катеринодарі в родині кубанського козака (нащадок запорожців). Після Лютневої революції в Росії повернувся на Кубань і став делегатом Кубанської крайової ради, почав воювати проти більшовиків. 1918 року на Північному Кавказі він визволив від більшовиків Ставрополь, Єсентуки, Кисловодськ, П'ятигорськ, Мінеральні Води, Владикавказ, Нальчик. Об'єднався з Добровольчою армією і пішов на Моску. Шлях на Москву лежав через Україну. Він відбив у червоних Горлівку, Юзівку (тепер Донецьк), Дебальцеве, Синельникове. Воював і проти махновців. Захопив їхнє Гуляй-Поле. Врезультаті десятки тисяч козаків загинули у війні за чужі інтереси. Після поразки Кубанської Народної Руспубліки емігрував до Європи.
На еміграції Андрій Шкуро багато чого переосмислив. Друга світова війна розбудила у козаків старі надії про перемогу над більшовизмом. Козацька старшина доручила Андрію Шкуро розпочати переговори з Андрієм Мельником «у справі включення козацтва до активної боротьби з московським більшовизмом у складі української самостійної формації, а коли це неможливо, то у складі козацьких частин у складі німецького, або хорватського війська». Шкуро зголосив готовність стати під прапор українського націоналізму з метою вибороти суверенної держави на всіх українських етнографічних землях. Разом з колишнім Донським отаманом Красновим приступив до формування козацьких частин, союзних німецькому Вермахту.
Козаки Шкуро виконували охоронні функції та боролись з партизанським рухом у Югославії. Однак після поразки других визвольних змагань англійці видали Андрія Шкуро разом із 25000 козаками більшовикам, незважаючи на те, що він ніколи не був радянським громадянином. 17 січня 1947 року Андрія Шкуро, разом із колишнім донським отаманом, 77-ми літнім письменником Петром Красновим, кубанським воєначальником Султан-Килич Гиреєм та іншими за вироком Військової колегії Верховного Суду повісили на Луб'янці в Москві.